«Франциск здавався таким близьким, але був далеким від Євангелія»
Теолог і пастор Леонардо Де Кіріко аналізує спадщину Папи Римського Франциска
Смерть Папи Франциска викликала хвилю реакцій і оцінок у всьому світі — він був постаттю глобального масштабу. Євангельський світ також активно реагує, адже саме Франциск вважається Папою, який був найближчим до протестантів. Це робить роздуми про його спадщину особливо важливими.
Леонардо Де Кіріко — італійський пастор і теолог, який уже три десятиліття досліджує сучасний католицизм, виступає на міжнародній арені та публікується в багатьох медіа по всьому світу. На іспанському християнському сайті Protestante Digital його статті виходять у недільному журналі «Desde Roma».
Після смерті Папи журналісти Protestante Digital звернулися до Де Кіріко з проханням поділитися першим аналізом спадщини Франциска.
– Якою є, на вашу думку, найважливіша доктринальна спадщина Папи Франциска для Римо-католицької церкви?
– Франциск не був доктринальним Папою. Він не любив професійних теологів. Він вважав, що доктрина — це щось шкідливе, марна річ, яка використовується для того, щоб «впускати» одних і «виключати» інших.
Його власну богословську позицію можна звести до гасла: «усі, усі, усі» — католики будь-якого штибу, некатолики, юдеї, мусульмани, люди без віри — ми всі брати і сестри.
Його енцикліка Fratelli Tutti («Усі брати») стане, ймовірно, однією з головних теологічних спадщин для Католицької церкви. Франциск розширив поняття «католичності» (інклюзивності) й мінімізував «романськість» (традиційний світогляд) католицизму.
Водночас у нього була власна доктринальна стратегія: по-перше, створити враження, що він не змінює традиційне вчення Церкви (наприклад, щодо жінок-священників); по-друге, вводити різноманітні двозначності, які розмивали католицьке вчення і практику.
Чи всі релігії ведуть до Бога? Чи можна бути католиком на власний лад (після розлучення, поза шлюбом, без практики віри)? Чи ще мають значення магістерій і канонічні межі? Чи є покаяння в таїнстві необхідним, чи це лише додаткова опція?
Франциск давав на ці питання навмисне розмиті відповіді. Його прагнення — «стверджувати всіх» і бачити свою церкву як «польовий шпиталь», де ми всі брати.
– Як акцент на братерстві й міжрелігійному діалозі змінив католицьку ідентичність за його понтифікату?
– Коли Папа говорив про «єдність», він не мав на увазі єдність між християнами згідно з євангельськими критеріями. Він бачив єдність людства як «багатогранник» (поліедр).
Для нього екуменізм і міжрелігійний діалог — це суть одне й те саме: «ми вже єдині, тож молімося й ходімо разом», незалежно від того, чи йдеться про некатоликів, юдеїв чи мусульман.
Його понтифікат розпочався з заклику Evangelii Gaudium («Радість Євангелія»), що мав на меті пробудити церкву до місії. Але місія для Франциска означала «виходити назовні» й стверджувати всіх у тому, де вони вже є. Саме таке всезагальне обіймання і було його «євангелієм».
– Який вплив мало «зміщення фокусу на Глобальний Південь» на політику та майбутнє Католицької церкви?
– Франциска обрали з метою посилити позиції Риму в Глобальному Півдні, у той час як Захід переживає напружені відносини з Римо-католицькою церквою.
Він багато подорожував саме туди і приділяв пасторську увагу цьому регіону. Статистика показує: поки на Заході триває занепад, у Глобальному Півдні Рим зростає.
Проте Глобальний Південь (особливо Африка) досить консервативний у моральному богослов’ї й негативно сприйняв деякі «відкриття» Франциска — наприклад, благословення одностатевих пар і допуск розлучених до Євхаристії.
Якщо подивитися на кількість і географію кардиналів, призначених під час його понтифікату, не лишається сумнівів: Франциск зробив церкву більш глобальною і менш західною. Що буде в наступному конклаві — покаже час.
– Чи вважаєте ви, що синодальний процес, розпочатий Франциском, реально змінить структуру влади в Церкві, чи це радше символічний крок?
– Як єзуїт, Франциск любив запускати «процеси», не завжди знаючи, чим вони завершаться. Він заохочував німецький синодальний шлях, але злякався наслідків (зокрема ординації жінок і одностатевих шлюбів) і зупинив його.
Водночас він ініціював глобальний синодальний процес, озвучуючи гучні фрази на кшталт «перевернута структура влади». Але на практиці це виглядає більше як бюрократична плутанина, ніж справжня реформа.
– Як ви оцінюєте жести Франциска щодо євангельських християн? Чи справді вони щось змінили, чи це були лише дипломатичні кроки?
– Франциск був доброзичливим до євангельських християн. Але таку саму поставу він мав і до лібералів, і до православних, і до представників інших релігій. Він здавався близьким до всіх і всім давав відчуття, що він «з ними».
Він знав мову євангельських християн: говорив про «навернення», молився спонтанно. Деякі євангельські віруючі були вражені й сприйняли це як «євангельський дух».
Але насправді Франциск повторював одне й те саме всім: «ми вже брати і сестри, тож ходімо і молімося разом. Єдність прийде згодом».
Він здавався таким близьким, але був далеким від Євангелія.
