Дослідження: Навіть атеїсти можуть мати прихильну упередженість до релігії
Нове масштабне дослідження психолога Вілла Джервейса з Університету Брунеля (Лондон) ставить під сумнів уявлення про раціональність атеїзму. Результати показують, що навіть переконані атеїсти в секулярних країнах інтуїтивно схильні вважати релігію корисною для суспільства.
Джерело: Christian Today
Навіть невіруючі можуть «вірити у віру»
Ключовою ідеєю дослідження стала концепція філософа Деніела Деннета — «віра у віру». Це думка про те, що релігійна віра — навіть якщо її не поділяєш — є позитивним соціальним явищем.
Доктор Джервейс та його команда провели експеримент серед 3 800 учасників із восьми малорелігійних країн: Канади, Китаю, Чехії, Японії, Нідерландів, Швеції, Великої Британії та В’єтнаму. Учасникам пропонували судити про наміри людей у певних сценаріях, зокрема використовуючи ефект Кноба — психологічний феномен, що демонструє моральну асиметрію: люди схильні приписувати шкідливим наслідкам намір, навіть якщо його не було.
Атеїзм як «шкідливий» наслідок?
У новому варіанті сценарію учасники читали про журналіста, чия стаття мала неочікуваний вплив — вона або сприяла зростанню релігійності, або атеїзму. Людей запитували: чи зробив це журналіст навмисно?
Результат виявився вражаючим: на 40% частіше учасники вважали, що створення більше атеїстів було навмисним, ніж те, що навмисно спричинив більше віруючих.
І це спостерігалося навіть серед самих атеїстів.
“Наші учасники інтуїтивно сприймали поширення атеїзму як духовне забруднення,” — зазначив доктор Джервейс.
Релігія як моральний інстинкт суспільства
Згідно з автором дослідження, релігія упродовж тисячоліть асоціювалась із добром, мораллю та соціальним порядком. Навіть якщо суспільство сьогодні формально менш релігійне, ці асоціації залишаються на підсвідомому рівні.
“Ми живемо в культурі, сформованій релігією. Було б дивно, якби релігійна інтуїція повністю зникла лише тому, що зменшилось відвідування церков,” — пояснює Джервейс.
У своїй нещодавній книзі «Невіра: Походження атеїзму в релігійному виді» вчений аналізує, як в межах людства — виду, схильного до віри — з’являється все більше невіруючих. Проте релігія залишається основою колективної ідентичності та моральної співпраці.
Чи насправді ми живемо у «вік атеїзму»?
Дослідники попереджають: хоч би як активно відбувався процес секуляризації, підсвідома підтримка релігії зберігається навіть серед тих, хто її відкидає.
Це не означає, що атеїсти таємно вірять у Бога, але вказує на глибоку психологічну та культурну вкоріненість ідеї, що віра корисна для суспільства.
“Віра може слабшати, але віра у віру — лишається. І це ускладнює твердження, що ми увійшли в епоху атеїзму,” — підсумовує доктор Джервейс.
Це дослідження — нагадування про те, що навіть у найсекулярніших умовах образ релігії як джерела моральності не зникає. Це відкриває простір для християнських церков і служителів — не для того, щоб доводити “правильність релігії”, а щоб у смиренні й істині свідчити про живу віру, яка не є просто моральною традицією, а стосунком з Богом.
Читайте також:
«Віра у віру» — не работает, поверьте мне, я пробовал.😄 Добровольный религиозный самообман быстро гаснет, входя в диссонанс с не столько чистой абсолютной рациональностью, сколько с ментальным вектором, направленным на рациональность. Я не мог долго поддерживать религиозный самообман и разум быстро находил убийственные трактовки. Вопрос был в том: если религиозность признана ошибкой логики, тогда зачем поддерживать производные явления от этой ошибки? Чтобы использовать верующих людей? Или дать им свои знания, разрушающие мнимые обязательства перед мнимым существом — богом? Я выбрал быть “жрецом церкви Распада”, я выбрал атеизм.⚛️
“Ми живемо в культурі, сформованій релігією.” — мы живём в культуре-франкинштейне сформированной из остатков предыдущих эпох, созданной противостоянием сил: идеологий прошлого, амбиций и желаний, войной классов (хоть ты тресни, но Маркс тут был прав). Наши “христианские” имена — это шрамы от прошлого нашей популяции. Мы только “позавчера” победили царей и церковь, вышли из “культуры”, в которой большинство людей были чьей-то вещью. Нынешние времена — это переходные времена от распада прошлых режимов, подавлявших ваше “Я” и начало формирования нового эгоцентрического и республиканского окружения. Мы живём во время, когда традиции умерли давно и навсегда и остались одни старые привычки (святить воду раз в год).
Я хочу сказать, что традиции не подлежат восстановлению и их даже при желании назад качественно не подключить. Я осознал, что текущий “бардак” воззрений — это идеальное состояние для своего времени, он идеален, если его рассматривать как “период перехода”, когда старое разлагается, становясь питательным субстратом для нового. Наше время — идеальное и все его “ошибки” являются его спроектированной, запланированной стечением обстоятельств совершенно законной частью. Мы никогда не станем нашими предками, как бы мы не напяливали на себя лапти, крестики и сарафаны — играть в христианство в XXI веке — это всё равно, что устроить костюмированный карго-культ. Нужно жить настоящим, планировать будущее, а не барахтаться в прошлом.
https://youtu.be/MrX-Vxm-7UY?t=174
Нове масштабне дослідження психолога Вілла Джервейса — на деле не более, чем яркие вспышки его умирающей “звезды религии” перед своим коллапсом.
Начинаются времена, в которых вера в сверхъестественное (включая веру в магию бродячих еврейских фокусников) будет так же смешно и дико выглядеть со стороны цивилизованного общества, как сейчас дико и смешно выглядит вера в Юпитера Капитолийского или Одина.
Я понял, что после официального отделения церкви от государства, провозглашения свободы совести (что фундаментально противоречит христианским догмам), все церковные обряды, ранги и статусы фактически перешли в разряд игрушечного, несущественного, чего-то юридически незначащего для государства и общества по факту ничего. И это равнодушие всех — есть подлинное и правильное отношение к твоей религии. Я принял секулярную современность, где вера — это твоё личное игрушечное дело, хобби, а не путь жизни или истина в последней инстанции и менять её можно хоть каждый день по несколько раз, ибо нет больше единого стандарта, единого канона, единственно верного толкования. Все толкования в рамках светского закона — все верны: Иисус-женщина, трансгендерный Бог, переставление и выкидывание частей Евангелия (как у мормонов) — всё это теперь стало нормой. Норм стало множество… Это и есть секуляризм. Самое сложное было для выхода из религиозного дурмана — это порвать с навязанные современными клерикалами иллюзии средневековья, иллюзией которой никогда не было так, как её рисуют для попсы, принять, что эпоха религиозного рвения и рыцарства была культурно ничтожной, ибо Ренессанс начал сносить её, и что она канула в небытие, и принять окружающую тебя современность.
https://youtu.be/jSs-_fI1hAc?feature=shared