Якось один священник привітався в церкві з народом на Пасху: «Воскрес Христос!» І люди впали в ступор, не знаючи, що відповісти. Хтось подумав: «Що за єресь?» А все тільки через те, що священник просто поміняв місцями слова традиційного пасхального привітання, тому що хотів, щоб люди думали, а не тільки повторювали їх, як папуги.
Ця історія, безперечно, дуже сподобається протестантам, які люблять критикувати формалізм традиційних конфесій, та насправді самі вони від католиків далеко не втекли. Заяложених фраз і стандартних кліше в євангельській традиції теж не бракує. І якщо ви спробуєте висловитись не як заведено, реакція може бути такою самою, як у згаданих вище людей на привітання їхнього священника.
Маю сказати, що особисто мене ніколи не задовольняли традиційні церковні формулювання. Звичайно, що я з великою пошаною ставлюся до історичних символів віри й вважаю їх шедеврами богословської думки. Але я не можу погодитись із тим, що вони дають вичерпну картину віри, немов би істина в них навіки застигла. На жаль, навіть найкраще формулювання можна швидко перетворити на ідола. Моє серце ніколи не покидало відчуття, що істину не можна звести до простої формули, що вона завжди більша за будь-які слова. Тому мене завжди більше цікавив зміст віри, а не правильні формули. Таким я був, коли проходив свій шлях у католицизмі й таким хочу залишатись і в євангельській традиції.
Відчуття задоволення і насиченості духа мені завжди давало тільки Святе Письмо. Все решта – лише інтерпретації, включаючи мої особисті міркування і визначення. Всі вони є недосконалими і їх ніколи не достатньо, щоб наситити душу і дати їй впевненість. Тільки зустріч зі Словом Божим дає мені радість, мир і повноту життя. Проте одразу зазначу, що я є людина традиції й хочу пізнавати Бога разом з усіма святими. Тому мені дуже цікаві твори отців, богословів, церковні символи віри, я люблю їх осмислювати і розбирати. І я під ними підписуюсь. Але будь-які спроби абсолютизувати їх викликають у мене внутрішній спротив, відторгнення і несприйняття. Саме з цієї причини мені важко погодитись із фундаменталізмом, який має схильність ототожнювати істину з буквою. Такий підхід, на мій погляд, містить досить серйозну небезпеку впасти в спокусу володіти істиною, а не скромно слідувати за нею. Я переконаний, що істина є завжди більшою за слова. Слова – це символ істини, вони не повинні ставати ідолом.
Саме тому я прихильник творчого підходу до традиції. А для цього потрібна свобода. А також довіра і відкритість до діалогу. Щоб рухатись соборно, а не створювати свою власну ідеологію. І йдеться не просто про діалог у своїй громаді, чи між громадами у своїй деномінації. Справжній діалог повинен обіймати увесь християнський світ. Згідно з влучним висловлюванням протестантського богослова Германа Бавінка: «Християнське життя настільки багате, що розвивається до своєї повної слави не тільки в одній формі або в стінах однієї церкви».
Читайте також:
Очевидно, що такий підхід є викликом для церкви. Але саме в цьому й полягає покликання богослова, щоб кидати такий виклик. І я цілком свідомий цього. І готовий платити за нього ціну. Тому що глибоко переконаний, що, врешті-решт, він служить для добра і збудування церкви.
