Після звільнення — без дому: більшість цивільних, повернутих із російського полону, залишаються без житла
Повернення з російської неволі для сотень українських цивільних не означає завершення випробувань. Нове дослідження Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) показує: майже дев’ять із десяти звільнених цивільних після повернення не мають власного або навіть тимчасового житла на підконтрольній Україні території.
Джерело: МІПЛ
У серпні 2025 року Україна повернула з російського полону 51 цивільного заручника — це один із найбільших таких обмінів за час повномасштабної війни. Частину людей утримували в ув’язненні роками — максимальний зафіксований термін перевищує вісім років. Правозахисники МІПЛ опитали 44 звільнених осіб — 41 чоловіка і трьох жінок віком від 28 до 74 років, які були цивільними на момент незаконного затримання.
Результати опитування засвідчили глибоку соціальну кризу. 84–85% колишніх бранців повідомили, що після звільнення їм буквально немає де жити. У багатьох зруйновані домівки або ж вони залишилися на окупованих територіях. Близько третини опитаних не можуть розраховувати навіть на допомогу родичів, оскільки ті досі перебувають під окупацією.
Окрім житлової проблеми, більшість звільнених повертаються без документів, базових речей і належного одягу. Часто люди отримують випадкові речі, які не підходять за розміром або сезоном. Водночас майже всі опитані мають серйозні проблеми зі здоров’ям. Про катування в російській неволі заявили 91% респондентів: йдеться про побиття, удушення, застосування електричного струму, сексуалізоване насильство, системне недоїдання та повну відсутність медичної допомоги.
Наслідки такого утримання — критичні. 80% звільнених мають важкі стоматологічні ураження, а дві третини потребують комплексної медичної та психологічної реабілітації. Попри це, доступ до спеціалізованої допомоги залишається обмеженим.
Формально українське законодавство передбачає підтримку цивільних, які пережили незаконне позбавлення волі: одноразові виплати, медичну та психологічну допомогу, тимчасове житло, відстрочення фінансових зобов’язань. Однак на практиці ці гарантії починають діяти лише після того, як спеціальна комісія при Міністерстві розвитку громад та територій офіційно визнає факт полону. Для багатьох постраждалих довести підстави ув’язнення виявляється надзвичайно складно, а процес затягується на місяці або завершується відмовою.
Правозахисники фіксують випадки, коли звільнених залишали без належної медичної допомоги та чіткого алгоритму дій. Наприклад, цивільних, повернутих у серпні 2025 року, спочатку доправили до лікарні в Чернігові без повноцінного обстеження та пояснень щодо подальших кроків. Лише після публічного розголосу та втручання заступниці керівника Офісу президента Ірини Верещук ситуацію вдалося змінити — людей перевезли до Києва й почали надавати комплексну допомогу.
Окремою проблемою залишається повна відсутність системного супроводу звільнених. У перші дні після повернення люди стикаються з хаосом інформації й бюрократії: від відновлення документів до оформлення довідок у ЦНАПах і налаштування зв’язку. МІПЛ наголошує, що держава має перейти від «ручного режиму» реагування до сталої моделі підтримки — зокрема, через запровадження індивідуального кейс-менеджера для кожного звільненого.
У жовтні 2025 року Медійна ініціатива за права людини спільно з іншими правозахисними організаціями звернулася до прем’єр-міністерки Юлії Свириденко із закликом створити цілісну державну систему допомоги цивільним жертвам російської агресії. Серед ключових вимог — гарантована базова підтримка, доступне тимчасове житло, реабілітація, правничий супровід і визначення відповідального органу, який супроводжуватиме людину на шляху повернення до нормального життя.
За підрахунками МІПЛ, з 2014 року Росія незаконно затримала щонайменше 3756 українських цивільних. Станом на сьогодні 2305 з них усе ще залишаються в російській неволі.
Читайте також:
