Як теплий вітер навесні повіє,
Та до землі торкнеться Дух Життя,
Сухе насіння лагідно зігріє
І воскресить оновленням буття, –
Все запульсує, зашумить у русі.
Дивуюся могутності такій.
Зернинка пророста – вона розрусі
Піддасть усе, що заважає їй.
Тріщить асфальт – травичка зеленіє,
Хоч він міцний, та мертва сила та.
Насіння має те, що не зотліє,
В нім є частинка від Творця свята.
Невидима, незнана, невідома…
Вона живе у Всесвіті, в тобі.
Якщо у небо прагнеш, як додому,
То знаєш її силу в боротьбі.
Більше поезії Лідії Гапонюк:
Лідія Гапонюк
