“Фашизм” стало одним із ключових слів, якими сьогодні активно оперують як засоби масової інформації, так і індивідуальні лідери громадської думки, в тому числі – християни.
Це – вельми емоційно заряджене поняття, і недоречне його вживання жодним чином не сприяє досягненню взаємної згоди. У слів, все-таки, є значення. І якщо хто-небудь цілеспрямовано використовує слово не відповідно до його значення, він або не розуміє його, або навмисне вводить в оману свою цільову аудиторію.
Так, радянська пропаганда цілеспрямовано використовувала слово “фашизм” майже виключно щодо гітлерівської Німеччини, яка була лише одним із прикладів фашистської державної системи. Свідченням тому – формування фашистських режимів Європи більш ніж за десятиліття до приходу до влади Гітлера. Та й саме слово “фашизм” – італійського, а не німецького походження, похідне від fasciо, тобто “зв’язка”, “пучок”. У результаті такої підміни радянським громадянам було невтямки, що основою фашизму може служити не тільки нацизм, а й інші ідеології. Наприклад – марксизм.
Як же розпізнати фашизм?
Теоретики висувають різні набори ознак, характерних для цієї системи. Але є ознаки, спільні для всіх наборів, а саме:
- – Домінування однієї політичної сили, назва якої, як правило, уособлює національну єдність.
- – Контроль виконавчої влади над законодавчою та судовою. Замість системи стримувань і противаг, що забезпечують взаємний контроль гілок влади, формується так звана “вертикаль”.
- – Незмінюваність керівництва. Окремим диктаторам фашистських режимів вдавалося в тій чи іншій формі залишатися при владі понад двадцять років.
- – Опора влади на силові структури.
- – Усунення або підпорядкування опозиційних політсил.
- – Публічне висловлення опозиційної думки розглядається як правопорушення, спрямоване на дискредитацію органів влади.
- – Засилля політичного лексикону евфемізмами, що вводять в оману (те, що Оруелл називав “нововираз”): війна = мир, свобода = рабство, демократія = тоталітаризм, напад = оборона, інтервенція = рятувальна операція, окупація = повернення тощо. Перевизначення поняття “фашизм” – із тієї ж опери.
Видатний експерт у царині тоталітаризму Ганна Арендт (1906-1975) стверджує, що основною ознакою фашизму може слугувати наявність потужного пропагандистського апарату, який формує культ ненависті до передбачуваного ворога – внутрішнього або зовнішнього (як реального, так і вигаданого).
Фашистський режим завжди зацікавлений у роздмухуванні або підтримці збройних конфліктів. З одного боку, стан війни (навіть коли такий не оголошений формально) слугує виправданням для обмеження конституційних прав і свобод власних громадян. З іншого боку, неминучі втрати допомагають культивувати ненависть до ймовірного ворога – агресор позиціонує себе, як жертву.
Чим більше політична система тієї чи іншої країни відповідає цим критеріям, тим з більшою ймовірністю можна констатувати наявність у ній фашистського режиму
Читайте також:
Утім, це все – теорія. Представники різних точок зору можуть лише сперечатися про ступінь відповідності системи тому чи іншому з критеріїв. Але є і простий практичний спосіб виявити фашизм. Спробуйте вийти на центральну площу з плакатом “Ні фашизму!”. Де вас за це затримають, там і фашизм.
