Як Росія перетворює релігію на інструмент впливу в пострадянських країнах
Москва системно використовує церкву та релігійні структури як інструмент гібридного впливу на країни колишнього СРСР — від України й Молдови до Балтії та Південного Кавказу. Про механізми цього впливу та можливі способи протидії йшлося 31 жовтня 2025 року в Києві на міжнародному круглому столі «Використання РФ релігії для впливу на країни колишнього СРСР», організованому Благодійним фондом «Акцент» та ініціативою «Бурштиновий шлях».
Джерело: АРГУМЕНТ
Релігія як «моральний щит» для спецслужб
Учасники круглого столу наголосили: після розпаду СРСР Росія послідовно вибудовує політику впливу через релігійну сферу.
Церква — на відміну від інших інститутів — часто сприймається як автоматичний моральний авторитет:
«Священники не можуть обманювати» — це глибинна установка, яку експлуатує російська держава й спецслужби. Саме на цій довірі й відкривається «вікно можливостей» для роботи агентів у рясах.
Центральним інструментом цього впливу є Російська православна церква (РПЦ) та Московський патріархат, але не лише вони: Кремль працює і з православними, і з мусульманськими структурами, адаптуючи тактику до контексту кожної країни.
Україна: РПЦ як ідеологічний підрозділ «русского мира»
Експерти нагадали, що російській повномасштабній агресії 2022 року передували десятиліття цілеспрямованої підривної діяльності спецслужб РФ, де релігійний напрям відігравав важливу роль.
Вплив на свідомість українців здійснювався через структури Московського патріархату в Україні, які маскувалися під «канонічну» Українську православну церкву.
Паралельно дискредитувалося становлення справді українського православ’я: автокефальна Православна Церква України (ПЦУ) роками оголошувалася «неканонічною», і цей наратив просували через ресурси РПЦ у світовому православ’ї. Згодом цей опір не зупинив історично неминуче створення ПЦУ, але істотно загальмував процес.
Сьогодні РПЦ у РФ фактично стала державною структурою, яка:
- ідеологічно обслуговує режим та доктрину «русского мира»;
- легітимізує агресію проти України як «священну війну»;
- мобілізує населення на війну;
- на окупованих територіях сприяє знищенню української ідентичності та витісненню ПЦУ.
Там, де Росія тимчасово контролює територію, структури ПЦУ переслідують, а громади позбавляють можливості діяти.
У відповідь Україна в межах закону реалізує політику обмеження інструментів впливу РПЦ, зокрема через визнання афілійованості окремих структур із забороненими в Україні російськими релігійними центрами. Кремль та пов’язані з ним олігархи (зокрема Вадим Новинський) паралельно намагаються сформувати на Заході образ України як держави, що «переслідує християн».
Молдова: церква як канал російської пропаганди
Редактор AVA.MD Андрій Андрієвський представив молдовський кейс, де РПЦ є одним із ключових інструментів російського впливу.
Він нагадав, що сучасна РПЦ формувалася як лояльний до радянської влади проєкт:
після масових репресій 1920-х років Сталін, потребуючи «ідеологічної опори», дозволив відновити патріархат, але під повним контролем спецслужб. Значна частина священства була вербована, і ця логіка залежності від держави збереглася донині.
У Молдові діють дві православні структури:
Митрополія Молдови (підпорядкована Московському патріархату) — найбільша мережа парафій, включно з Придністров’ям;
Бессарабська митрополія (юрисдикція Румунської православної церкви), зареєстрована після рішення ЄСПЛ у 2002 році.
Останніми роками відбувається поступовий перехід парафій від Московського патріархату до Бессарабської митрополії, попри сильний тиск.
РПЦ в Молдові просуває такі наративи:
монополія на «канонічність» і оголошення опонентів «розкольниками»;
риторика «гонінь на православ’я» як політичний інструмент;
легітимізація проросійських сил через священників, проповіді й церковні заходи;
поширення дезінформації про євроінтеграцію як загрозу традиційним цінностям.
Серед головних ризиків — політизація віруючих, розкол суспільства за церковною ознакою, використання Придністров’я як плацдарму та удари по міжнародному іміджу Молдови.
Андрієвський запропонував комплекс заходів протидії:
фінансова прозорість церков і заборона тіньових доходів;
кодекс етики «Церква і політика» з визначенням меж участі духовенства в політичних процесах;
грантові програми «соціальне служіння без політики», щоб підтримувати через церкви проєкти допомоги вразливим групам, але без політичної агітації;
державно-церковний діалог за участі посередників для зменшення залежності від Москви.
Балтія: латвійський досвід юридичного відмежування
Оглядач Латвійського Радіо Едуардс Лініньш проаналізував ситуацію в країнах Балтії. У всіх трьох державах головним каналом російського впливу також є РПЦ, однак контекст різний.
В Естонії вже з 1990-х співіснують дві православні структури — московська та константинопольська.
У Литві невелика православна спільнота дедалі більше схиляється до розриву з Москвою та переходу під Константинополь.
У Латвії ж відбувся унікальний сценарій: держава юридично закріпила незалежність Латвійської православної церкви.
У 2022 році президент Еґілс Левітс ініціював закон, який визнав Латвійську православну церкву «автономною і незалежною» від зовнішніх релігійних центрів. Парламент швидко ухвалив документ, мотивуючи це питанням національної безпеки.
Формально ЛПЦ стала незалежною, хоча канонічно ситуація лишається невизначеною: автокефалію може надавати лише Церква, а не держава. Московський патріархат не погоджувався, Константинополь офіційно ЛПЦ не приймав.
Висновки Лініньша:
державне втручання в релігійну сферу стало вимушеним кроком для зниження російського впливу;
Москва втратила прямий адміністративний контроль, але зберігає вплив через окремих священників і давні зв’язки;
невизначений канонічний статус створює виклики на майбутнє, але політично крок посилив суверенітет Латвії.
Південний Кавказ: між виживанням держави і гібридною війною
Керівник Південнокавказького відділення Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Володимир Копчак, який сім років працював у Тбілісі, показав, як релігійний фактор використовується Росією в Азербайджані, Грузії та Вірменії.
Моделі впливу РФ:
Пряма присутність РПЦ — єпархії, парафії, священники, пов’язані зі спецслужбами.
Проникнення в національні церкви та релігійні спільноти — підтримка проросійських груп, культивування антизахідних настроїв.
Ефективність цього впливу залежить від рішучості контррозвідки та політичної волі держав.
Азербайджан застосовує жорстку модель контролю: РПЦ в Баку обмежена в діяльності, підзвітна владі і не може перетворитися на політичний центр впливу. Тут церква обслуговує переважно російськомовне населення і не виходить за рамки, визначені державою.
Грузія перебуває в зоні високого ризику: частина Грузинської православної церкви стала носієм проросійських і антизахідних наративів. Москва використовує канонічне питання щодо Абхазії та Південної Осетії, стимулюючи вимоги про «церковну незалежність» і фактичне перетягування під РПЦ. Після відходу патріарха Ілії II прогнозують загострення внутрішньоцерковної кризи.
Вірменія зіткнулась із відкритим протистоянням між державою і Вірменською апостольською церквою, коли частина духовенства виявилася втягнутою у проросійські реваншистські проєкти та внутрішню дестабілізацію.
Головний урок Південного Кавказу: успішна протидія можлива лише за умов поєднання державної рішучості, активної контррозвідувальної роботи й підтримки західних партнерів.
Мусульманський фактор: «муфтії Росії» та псевдоструктури на окупованих територіях
Капелан ЗСУ Саїд Ісмагілов розповів, як Росія використовує мусульманські організації в Україні та на окупованих територіях.
Ще до 2014 року Москва:
створювала в Україні підконтрольні духовні управління;
призначала лояльних імамів та муфтіїв;
фінансувала їхню діяльність та нагороджувала за «служіння єдності з Росією».
Після окупації Криму частина таких структур швидко перейшла на бік РФ. На Донбасі, де офіційні мусульманські лідери відмовилися від колаборації, Росія сформувала псевдомуфтіяти, які формально «представляють мусульман» у захоплених регіонах.
У 2022–2023 роках окупанти навіть створили «Духовне управління мусульман Новоросії» в захоплених частинах Запорізької та Херсонської областей — фактично легалізований релігійний колабораціонізм під контролем спецслужб.
Паралельно російська влада:
перерозподіляє мечеті на окупованих територіях, передаючи їх «своїм» релігійним діячам;
видає «молитовники мусульманського воїна» з виправданням війни проти України;
розвиває систему «військового імамства», де імами благословляють агресію.
Ті мусульманські структури, які залишилися на вільній території України, але раніше мали тісні зв’язки з Росією, часто займають позицію формального «нейтралітету» — «ми за мир, молимося за всіх». Фактично це повторює риторику Московського патріархату й працює на інтереси агресора.
Що робити далі: головні висновки та пропозиції
Учасники круглого столу з різних країн зійшлися в кількох ключових висновках:
Релігія — повноцінний фронт гібридної війни РФ.
Йдеться не лише про православ’я, а й про ісламські структури та інші конфесії.Потрібна системна документація злочинів та колаборації.
Факти благословення агресії, співпраці з окупантами, участі у пропаганді мають фіксуватися й отримувати правову оцінку в Україні та на міжнародному рівні.Держава не може ігнорувати релігійну сферу, прикриваючись «повною нейтральністю».
Мова не про втручання в богослов’я, а про захист національної безпеки: прозорість фінансування, обмеження впливу іноземних центрів, робота спецслужб, партнерство з тими релігійними спільнотами, які відверто стоять на боці свободи та людської гідності.Громадянське суспільство і церкви мають бути союзниками.
Саме релігійні громади, експерти, журналісти й правозахисники можуть найкраще викривати маніпуляції, але для цього потрібна взаємна довіра з державою.
Читайте також:
