Перед тим, як розповім цю дивовижну історію про вдячність за сонячний день, хочу навести урочисті слова апостола Павла з листа до Ефесян:
«Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю, і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі» (Ефесянам 2:4-6).
Від Пасхи до Пасхи, рівно десять років сестра Пінаєва Таїсія Григорівна була членом нашої церкви. Покаялась вона на Пасху 1988 року. Якось я звернув увагу, що серед сестер, які жили в центрі міста неподалік одна від одної і на зборах сиділи завжди поряд, з’явилась нова жінка. Спочатку мені навіть здалося, що це чоловік. Грубі випнуті вилиці, обличчя все в глибоких зморшках, і тільки серйозні очі блищали, уважно спостерігаючи за всім, що відбувається довкола, і зм’якшували враження. Спливло чимало років, але я не можу забути це незвичайне обличчя з настороженими, уважними очима. Подумав мимоволі, що сестри привели з вокзалу безхатьку.
Наступної неділі картина повторилась, тільки очі згрубілої на вигляд жінки ще уважніше дивились на кафедру й хористів. А третьої неділі була Пасха. Все у домі молитви мало дуже урочистий та святковий вигляд. Та жінка знову сиділа в центрі зала. Та не встигло початися служіння, як вона дістала з сумочки хустку і стала прикладати її до щік, витираючи сльози.
Так було все служіння. Кілька разів вона відкривала сумочку і міняла хусточки. Коли наприкінці зборів я запросив вийти наперед тих, хто бажає прийняти Ісуса Христа, жінка різко схопилась і, розсовуючи застояних у проході людей, почала просуватися до кафедри. Було у ту неділю ще кілька людей, які вийшли для покаяння. Але покаяння Таїсії Григорівни запам’яталося.
Згрубілим, прокуреним голосом вона гучно просила у Бога прощення за всі втрачені роки: «Господи, прости. Що я стільки років служила цій сатані, що все моє життя – лише гріхи. Прости за безсоромні слова і все зло, накопичене у душі, яке я заливала горілкою». Вона молилась, а в мене самого сльози текли з очей. В глибині душі промайнула лукава думка, а чи може змінитися така загрубла душа?
Після зборів я бесідував зі спокутниками, а з цією сестрою вирішив поговорити після всіх. Біля неї сиділи дві сестри. Виявилось, що вони живуть в одному будинку. Я записав прізвище, ім’я, по-батькові і попросив розповісти її про себе. Вона почала здалека:
– В молодих роках я була дуже сміливою. Ще до війни закінчила курси водіїв, і коли почалась війна, пішла на фронт водієм військової вантажівки, – розповідала вона. Брутальне оточення, море зла й крови, вживання фронтових ста грам незабаром перетворили дівоче серце в шматок каменю, і щоб триматися на рівних серед солдат, швидко навчилася курити й матюкатись…
Минула війна. По ній народила доньку, але так і працювала водієм вантажівки. Курила, випивала, матюкалась. Чоловіки боялися її за крутий характер. Коли пішла на пенсію, отримала квартиру у престижному районі міста як фронтовичка. З’явилося чимало гулящого часу, і часто сиділа на лавці біля під’їзду. Та говорити без матірщини не могла. При її появі батьки швидко заганяли дітей додому. Скромні бабці відразу розходилися, а вона сиділа в самотності й відчувала, що нікому не потрібна.
В її під’їзді жили дві наші сестри. Сусіди казали, що це баптистки, й від них слід триматися подалі. Вона стала придивлятись до них і звернула увагу, що вони ніколи не матюкались, але завжди були життєрадісними. Щонеділі, урочисто одягнені, йшли до своєї церкви, а коли повертались, то здавалось, обличчя їхні сяють. Хотіла з ним заговорити, але чогось лякалась. Всередині пробирав холодок при думці: а раптом затягнуть? Сусіди не раз казали, що баптисти затягують.
Та якось наші сестри, бачачи її самотність, грубість і черствість, стали з нею говорити про вічну душу, про те, що Бог дає справжню радість, якщо відкрити Йому серце. І коли після морозної й сніжної зими, вони знову зустрілись на лавці біля під’їзду, вона погодилась на їхнє запрошення – поїхати на Богослужіння.
Зайшовши до дому молитви, вона з задоволенням відзначила, що є троє дверей; можна при потребі втекти. Людей прийшло чимало, Богослужіння тривало понад дві години, але всі слухали до кінця й не квапились розходитись.
Пасхального ранку Господь торкнувся її загрубілого серця. І воно розтопилось, мов віск, без опору. Щось нове влилося в нього, а що саме – вона не могла навіть осягти.
– Хочу тепер читати Біблію. Ходити на збори і завжди бути з вами – завершила вона розповідь про себе.
В Радянському Союзі розпочалась перебудова. Дедалі більше людей тягнулось до Бога від невір’я й порожнечі. І я втратив би серед інших спокутників Таїсію Григорівну, коли б не її молитви в церкві. До осені вона прийняла хрищення, стала відвідувати кожні збори й молитись уголос.
Поки було здоров’я, вона взагалі не пропускала служіння. А це чотири збори на тиждень. Разом з двома сестрами вона сідала в центрі зала, ближче до передніх рядів, і щоразу гучно молилась своєю нестандартною молитвою. Спочатку говорила: «Господи, дякую за всіх місеїв, які нам проповідують істину» (місеями вона називала місіонерів). І завжди в молитві дякувала Богові, що звільнив «від цієї сатани». В церкві звикли, що вона завжди молиться, і стали навіть просити, щоб я поговорив з нею: нехай молиться не так часто.
Спливло кілька років, здоров’я сестри погіршилося, й ходити на збори вона стала тільки щонеділі. Тепер вона гучно починала молитву словами:
– Господи, дякую Тобі за цей сонячний день! – Я навіть голову повернув до вікна: на вулиці вже другий день лив дощ, а вона дякує Богові за сонячний день. Але в церкві незабаром звикли, що у Таїсії Григорівни всі дні – сонячні. Після того, як пасхальне сонце воскресіння ввійшло до її душі, воно там і залишилось.
Останні три роки свого життя сильно хворіла. В зборах сестри-подруги приводили її дедалі рідше й рідше.
Одного разу з Тюмені приїхала її дочка. Прийшла до мене і сказала, що дуже переймається: якщо мама помре, а вона живе далеко і не зможе встигнути навіть на похорони. Я запропонував їй, що готовий зараз помолитися, щоб Господь нагледів майбутнє нашої сестри і розв’язати труднощі через віддаленість проживання дочки.
До кінця відпустки залишалося два тижні. Я попросив дочку Таїсії Григорівни обов’язково побувати на пасхальному Богослужінні в нашій церкві, бо це особливий день в житті її мами. Через три дні по Пасці донька мала їхати.
Й ось пасхального ранку ми побачили, як наші дві сестри вели по проходу на звичне місце для неї слабу Таїсію Григорівну. Вона сіла й усміхнулася. На обличчі були видно сліди хвороби останніх років, але очі радісно сяяли. Через десять років після пасхального каяття вона знову була у домі молитви на своєму місці. Як і раніше, дочекалась загальної молитви і першою, вже не так гучно промовила:
– Господи, дякую Тобі за цей сонячний день. Дякую, що колись у такий же день Ти знайшов мене, загублену грішницю. Ти виправив й очистив моє серце, навчив мене радіти й звільнив від цієї сатани. Дякую Тобі за смерть на хресті за мої гріхи і за радісне воскресіння.
Молитва її з ослабленого тіла, здавалась, звучала ще урочистіше. Після Богослужіння її донька підійшла до мене і сказала, що маму подруги повели на зупинку біля залізничного вокзалу, а вона сказала. Що за три дні від’їжджає. Але відповіді, як їй бути далі, у неї немає.
– Не переймайтеся, – сказав я, – Господь нагледить. – Вона подала мені руку і пішла. Через двадцять хвилин з телефону-автомата мені зателефонувала одна з подруг Таїсії Григорівни і повідомила, що прямісінько на пероні вокзалу щойно померла Таїсія Григорівна. Вони вели її, підтримуючи її, і раптом вона обвисла в них на руках. В кількох метрах від них стояв міліціонер, і все це відбулося у нього на очах. «Швидка допомога» відвезла з перону тіло, яке покинула душа Таїсії Григорівни цього сонячного дня.
На Пасху вона прийшла до Господа, на Пасху й пішла до Його вічних осель. Потім були похорони, і через три дні після Пасхи, як і очікувалось, донька поїхала до Тюменської области.
З тої пори спливло 15 років. І часто, коли у неділю небо похмуре або йде дощ, я згадую молитву подяки Таїсії Григорівни за чудовий сонячний день.
[sc name=”futerblock” ]
