У кожному громадянському суспільстві невідчужне право людини на свободу віросповідання закріплене або безпосередньо конституцією, або – такими, що мають той же правовий статус доповненнями до неї (як, скажімо, Перша поправка до Конституції США). А, наприклад, в Конституції України задекларовано ще й свобода світогляду! (Стаття 35).
Це повинно було б означати, що при отриманні освіти громадяни мали б мати рівний доступ до тлумачення фактів, які викладаються в підручниках у світлі різних світоглядів. Але спробуйте заїкнутися про впровадження в шкільні програми ідей креаціонізму. Вам відразу ж нагадають, що церква у нас відокремлена від держави, а школа – від церкви.
Ті що так чинять, не розуміють (або – вдають, що не розуміють), що тим самим вони як раз і порушують цю норму конституційного права. Адже та ж сама стаття Конституції проголошує: «Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова». Це відноситься і до релігії атеїзму.
Принцип відокремлення церкви від держави означає тільки те, що держава, з одного боку, не покладає на релігійні об’єднання будь-яких функцій державної влади (тобто не дозволяє церковним структурам втручатися в управління країною) і, з іншого боку, – сама відмовляється від втручання як в діяльність релігійних об’єднань, так і в визначення громадянами свого ставлення до релігії і церкви. Жодним чином цей принцип не передбачає дискримінації будь-якого типу світогляду.
Віруючі є повноправними громадянами, платниками податків, рівними і вільними представниками народу. Народ же, своєю чергою, – головний носій державності в демократичному суспільстві. І держава повинна в тій же мірі захищати права християн на вираження своїх переконань, що і права атеїстів.
Цілеспрямоване насадження радянським комуністичним режимом ідеології безбожництва систематично перекручувало розуміння принципу відділення церкви від держави на користь монопольного поширення атеїстичного світогляду. Сформувався міф, що атеїстична освіта, нібито, релігійно нейтральна. І міф цей виявився куди більш живучим, ніж система, яка породила його.
Читайте також:
Сьогодні переважна більшість вчителів, батьків і, головне, чиновників від освіти впевнені, що принцип відділення церкви від держави означає не свободу вираження громадянами-християнами своїх переконань, а, навпаки, заборона на це. Привілей вільно сповідувати свою віру поширюється, нібито, лише на атеїстів.
Головною метою поширення цього міфу є викорінення з системи освіти і з суспільного життя як такого християнського світогляду разом з властивим йому уявленням про абсолютний характер моральних постанов Бога-Творця.
