21 січня виповнюється 500 років анабаптизму – духовному руху, який триває досі
21 січня 1525 року в Цюриху (Швейцарія) відбулися перші дорослі хрещення, що стали початком руху, який сьогодні відзначає свій 500-річний ювілей. Анабаптизм, що зародився як частина Радикальної Реформації, пройшов через переслідування, численні виклики й етапи еміграції, але залишив значний вплив на глобальне християнство.
Джерело: evangelicalfocus
АНАБАПТИ́ЗМ (від грец. ἀναβπίζω – знову занурюю, знову хрещу) – напрям у християнстві, що вимагав хрещення у зрілому, свідомому віці, коли, згідно з його вченням, тільки й можливе «істинне» прилучення до християнської віри.
Історія зародження руху
21 січня 1525 року група послідовників реформатора Ульріха Цвінглі вирішила реалізувати своє розуміння Нового Завіту, отримане під час вивчення Святого Письма. Вони дійшли висновку, що хрещення повинно відбуватися лише після свідомого прийняття віри.
На знак своїх переконань Георг Блаурок попросив Конрада Гребеля охрестити його в будинку матері Фелікса Манца. Ця подія стала початком духовного руху, що базувався на принципах:
- Свідоме навернення та “нове народження”.
- Хрещення як публічне свідчення віри.
- Приєднання до громади віруючих, які сповідують і практикують ті самі принципи.
Анабаптистський рух швидко поширився за межі Цюриха. У сусідньому селі Цоллікон вже існувала громада, яка поділяла ці переконання. Однак рух стикався із жорстокими переслідуваннями як з боку католицької, так і протестантської церков.
Переслідування було спричинене небажанням анабаптистів підкорятися принципу територіальних церков, згідно з яким кожна територія повинна сповідувати лише одну офіційну релігію. Відмова хрестити немовлят і створення незалежних громад були сприйняті як загроза не лише релігійному, а й політичному порядку.
Анабаптистів переслідували, ув’язнювали й страчували. Фелікса Манца втопили у Цюриху через два роки після початку руху. Однак навіть у таких умовах віруючі продовжували проповідувати свої ідеї та поширювати рух.
Анабаптисти в Україні
Історія менонітів в Україні бере початок наприкінці XVIII століття, коли представники цієї протестантської течії, послідовники Менно Сімонса, з’явились на українських землях. Їхня присутність спочатку обмежувалась німецькими колоніями та прилеглими територіями, особливо в районах Хортиці та Молочанських земель.
Доленосним моментом став 1789 рік, коли імператриця Катерина II запросила прусських менонітів освоювати незаймані степи України. Перша хвиля переселенців складалася з 228 сімей, які тікали від релігійних утисків у Пруссії. Російська влада запропонувала їм привабливі умови: свободу віросповідання, звільнення від військової повинності, щедрий земельний наділ у 65 десятин на родину та фінансову допомогу в розмірі 500 рублів. Додатково переселенці отримали десятирічні податкові канікули.
Натомість меноніти мали виконувати певні зобов’язання: забезпечувати житлом військових під час їх проходження через колонії, підтримувати інфраструктуру, згодом сплачувати податки. Ключовою умовою була заборона проповідування своєї віри місцевому населенню, адже в тогочасній Російській імперії за відхід від православ’я загрожували серйозні покарання.
Перші поселення виникли в районі Хортиці. Колонії отримали німецькі назви: Кронсвейде, Нейенбург, Нейендорф, Розенталь, Шенвізе, Шенгорст. Сьогодні більшість цих місць поглинуло місто Запоріжжя. Особливо примітною була колонія Ейнлаге поблизу давньої дніпровської переправи Кічкас.
Наступна хвиля переселення припала на 1793 рік, коли нові колоністи освоювали території біля Хортиці, Новомосковська та майбутнього Запоріжжя. У 1800 році 150 менонітських родин заснували поселення в районі Молочних Вод (річки Молочної) на Мелітопольщині. Центральним поселенням став Гальбштад (сучасний Молочанськ), який перетворився на провідний осередок менонітської спільноти.
У 1852 році з’явилося п’ять нових колоній поблизу грецького на той час Маріуполя: Бергталь, Фрідріхсталь, Шенталь, Гейбуден, Шьонфель (нині села Донеччини: Республіка, Федорівка, Новороманівка, Сергіївка, Ксенівка).
На рубежі XIX-XX століть менонітська спільнота Російської імперії налічувала близько 50 тисяч осіб, переважно на українських землях. Типова колонія складалася з 16-20 господарств із населенням близько 300 осіб, хоча існували й більші поселення, як-от тисячний Кічкас. Загалом на українських теренах існувало понад 120 менонітських колоній.
Драматичні події XX століття змінили долю менонітської спільноти. У 1920-х роках, під час НЕПу, більшість колоністів емігрувала. Ті, хто залишився, зазнали сталінських репресій. У 1963 році вцілілі меноніти приєдналися до Всесоюзної Ради євангельських християн баптистів. Після розпаду СРСР релігійні обмеження було знято, і сьогодні менонітські громади знову діють в Україні. Хоча частина історичних поселень затоплена Каховським водосховищем, численні архітектурні пам’ятки – церкви, млини, житлові будинки – збереглися до наших днів.
Принципи та відмінності від магістерської Реформації
Анабаптисти мали спільні з протестантами погляди на значення Святого Письма та примирення з Богом через Христа. Проте їхній підхід до християнства був радикальнішим:
- Вони виступали за добровільність членства в церкві, а не за примусову участь, що підтримувалася державою.
- Віруючі повинні жити за етичними принципами Ісуса, включаючи миролюбність і відмову від насильства.
- Анабаптисти першими запропонували ідею відокремлення церкви від держави.
Вплив на глобальне християнство
Анабаптисти залишили значний слід у християнстві, особливо через ідеї свободи совісті, добровільної віри та миролюбності. Сьогодні найбільш відомими нащадками анабаптистів є меноніти, аміші та інші громади, які зберігають ці принципи.
Значний ріст анабаптистських громад сьогодні спостерігається в країнах Глобального Півдня, зокрема в Кенії та Ефіопії.
До 500-річчя руху плануються численні конференції, симпозіуми, публікації книг і глобальні зустрічі, зокрема в Німеччині та Швейцарії. У Латинській Америці, зокрема в Куско (Перу), відбудуться регіональні зібрання. Також готується спеціальна «Анабаптистська Біблія» з коментарями та цитатами лідерів руху.
Анабаптизм став важливою частиною християнської історії, нагадуючи про силу віри, готовність до самопожертви та прагнення до миру. Його принципи актуальні й сьогодні, надихаючи громади по всьому світу слідувати вченню Ісуса.
Читайте також:
