“Покаяння, сповідь і прощення – це духовні стовпи християнської спільноти. Бог дав їх нам, щоб ми могли розтрощувати стіни страху, що розділяють нас, за якими ми ховаємося, мов в коконах роз’єднаності. Щоразу, коли в нас вистачає сміливості сказати: “Я згрішив проти Бога і проти тебе, віддавши перевагу темряві над світлом; пробач мені, будь ласка!”, ми тим самим складаємо зброю, перестаємо захищатися і робимо крок у бік примирення.
Зробити це нелегко, бо звичний сумний страх шепоче нам на вухо: “Не будь дурнем, не давай іншим випередити себе, не будь таким наївним, не показуй свої слабкості!” Але це не голос Того, Хто “принизив Себе Самого, прийнявши образ раба” (Флп. 2:7). Це голос, що йде з темряви й намагається спокусити нас, щоб ми звели нові стіни, купили нову зброю і почали війну, щоб запобігти іншій війні.
Проте щоразу, коли ми обираємо шлях покаяння і прощення, ми, нехай мигцем, але все-таки бачимо те місце, яке Господь приготував для нас (Ін. 14:2). Це можуть бути найнезначніші на вигляд кроки:
– рішення написати листа, щоб відновити зруйновані стосунки;
– лагідне слово у відповідь на гнівну тираду друга;
– уміння відійти вбік і надати іншим можливість бути попереду;
– записка з добрими словами супернику або конкуренту;
– запрошення зустрітися і поговорити;
– готовність першим піти назустріч іншому, простягнути руку, обійняти або поцілувати.
Ці та багато інших кроків творять співтовариство любові не тільки між окремими людьми, а й між народами та країнами. Це не просто знаки доброї волі. Це перші паростки й плоди тих самих нових небес і нової землі, які ми очікуємо з таким нетерпінням”.
Автор: Генрі НУВЕН
