Блог Андрія Савича

П’ятниця: Найтемніший день в історії людства

П’ятниця, приблизно 33 р. н. е. Це найтемніший день в історії людства, справжня чорна п’ятниця, хоча більшість людей навіть не здогадувалися про це. В Римі Тиберій продовжував керувати імперією, жителі якої в цей день їли й пили, одружувалися і розлучалися, торгували й воювали, веселилися і подорожували. Діти гралися, жінки пліткували, чоловіки працювали, а хтось помирав. Здавалося б, нічого особливого, звичайний день. Однак сьогодні була одна особлива смерть. Вона була такою не через свою жорстокість, бо багато хто помирав подібним чином в ті часи. Ця смерть була страшною, оскільки невинний і безгрішний Син Божий, був розіп’ятий на хресті як злочинець.

Все почалося вночі в Гефсиманії. Воїни і слуги оточили Ісуса, щоб схопити. Петро, в пориві гніву, вихопив ножа і вдарив ним того, хто найближче. Ним виявився слуга Малх, який в останню мить зумів відвернутися і Петро лише відрубав йому вухо. Кров заливала всю його шию, нестерпний біль пронизав все тіло, від чого Малх закричав затуляючи рану руками. Раптом чиясь рука доторкнулася його рук, біль зник і там, де раніше текла кров, він відчув своє вухо. Будучи повністю приголомшеним він подивився на Ісуса, якого вже тримаючи під руки воїни вели за собою. Учні розбіглися, а Малх залишився сам посеред саду дивлячись на свої закривавлені руки.

Ісуса привели в будинок Анни, дуже впливової в той час людини, який раніше був первосвященником. Він влаштував Ісусу допит стосовно Його вчення, але Ісус, розуміючи, що все це для того, щоб підловити Його на слові, залишив його ні з чим. Анна розгубився і не знав, що робити далі, тому він відправив Ісуса до свого зятя Кайяфи, діючого первосвященника.

Кайяфа давно чекав на цю мить і був готовий провести допит серед ночі, не дивлячись на те, що всі члени Синедріону не були присутніми. Ранок скоро настане, тому допит і смертельний вердикт треба було провести швидко, однак все якось не клеїлося. Так звані свідки не дуже добре підготувалися, щоб очорнити Ісуса. Один звинувачував Його в тому, що Він ніби-то має зруйнувати храм, інший щось говорив про податки римлянам. Але цього було недостатньо, тим більше Ісус просто мовчав як ягня. В пересерді і відчаї Кайяфа викрикнув: «Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти, Син Божий?» (Матвія 26:63). Час настав. Будучи підкріпленим Отцем Ісус дав ствердну відповідь сказавши: «Ти сказав… А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Матвія 26:64).

Порушуючи Закон (Левит 21:10) Кайяфа роздер свою одіж і заявив, що допит закінчено: «Навіщо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу!» (Матвія 26:65). Священники добилися чого хотіли, вони почули те, що їм потрібно було і вирок був однозначний: винен в богохульстві та заслуговує смерті. Однак Рим не делегував їм таких повноважень як смертна кара, тому це право лишалося за римським намісником і треба було йти до нього.

Настрій Пилата, вже зіпсований через те, що члени Синедріону змусили прокинутися його так рано для розв’язання важливого питання, ще більше погіршився коли він дізнався про суть справи – вони хотіли смерті Галілейського «пророка». Він відчував, що щось тут не так, тому опитав Ісуса і чітко висловив свою позицію – «Я не знаходжу вину в цій людині» (Луки 23:4). Все це було ніщо інше, як політична гра між Пилатом і Синедріоном, і щойно римський намісник зробив свій хід – якщо Ісус Галілеянин, то Він знаходить під юрисдикцією Ірода Антипи. Нехай Ірод судить Його.

Ірод зустрів Ісуса з радістю і великою надією побачити від Нього бодай одне чудо, однак Ісус відмовився його розважати і навіть не промовив жодного слова. Ірод, який погубив Івана Хрестителя, «голос Божий в пустелі», тепер не почує від Бога жодного слова. Очікування Антипи не виправдалися, тому його радісні почуття швидко змінилися на роздратування і він зробив свій хід – знову відправив Ісуса назад до Пилата.

Пилат розумів, що священники хочуть вбити Ісуса через заздрість, тому зробив «хід конем» − він запропонував відпустити Ісуса, як злочинця прощеного цього року на Пасху (такою була щорічна практика, коли одного злочинця відпускали на Пасху). Синедріон заблокував цей хід – «Відпусти нам Вараву» (Івана 18:40). Пилат був вкрай здивований – вони хочуть цього вбивцю і злочинця замість бідняка «пророка» з Галілеї?

Пилат спробував зробити ще один хід – він наказав жорстоко покарати Ісуса, надіючись в такий спосіб все-таки зберегти Йому життя і втамувати спрагу Синедріону по крові. Але й це не вийшло, священники продовжували вимагати розп’яття – «Він називав Себе Сином Божим» (Івана 19:7). Шах. Лише імператор має право так себе називати…

Страх Пилата зростав. Частково він не хотів «прогнутися» під Синедріон і зробити те, що вони хочуть. Він хотів показати, за ким останнє слово, тим більше, що не було реальної вини, яка потребувала смертної кари. Крім того, напередодні дружина Пилата просила нічого не робити цьому Галілеянину, бо вона мала якісь дивні сни стосовно Нього. Все це дуже дивно… Тому «Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві» (Івана 19:12). Шах і мат − Синедріон загнав Пилата в глухий кут. Священники добре продумали свою комбінацію і знали, на що натиснути, тому наміснику нічого не лишалося як погодитися і віддати наказ про страту Ісуса.

Минулого 6 годин… До цього моменту історія розп’яття фокусує нас на фізичних стражданнях Ісуса: побиття, насмішки, терновий вінок, прибиття до хреста цвяхами. Звісно, фізичні страждання Христа були жахливими, біль був реальним і нестерпним, але те, що відбувалося в духовному світі і в душі Христа було набагато страшнішим і болючішим. Всю суть цих душевних страждань Ісус передав в одній фразі: Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув? (Марка 15:34).

Обидва євангелісти, Матвій і Марк, перекладають для своїх читачів слова Ісуса, бо хочуть, щоб ми чітко розуміли, що саме Він говорив. У Своєму найгіршому стані, коли Йому найважче, коли Він близький до смерті, Ісус цитує Псалми, а саме 21-й псалом, який показує стан Його душі.

Гефсиманія була лише початком агонії Ісуса Христа. Коли учні в саду заснули і залишили Його Самого, це був лише проблиск залишеності, яку Він переживе на хресті, коли Отець відвернеться від Нього.

Залишеність Отцем не означає, що в Трійці утворилася якась тріщина і розірвалася вічна спільність між Отцем і Сином і Духом Святим. Бог не може перестати бути триєдиним. Це також не означає, що Отець перестав любити Сина: не тут і не зараз, коли Син, з любові й послуху, приносить найбільшу жертву, яка коли-небудь була принесена для Нього. Це також не означає, що Дух Святий, Який зійшов на Ісуса під час хрещення, тепер залишив Його. Навіть у цей важкий момент, момент болю і душевних мук, Бог, залишався «Моїй Богом».

Водночас це була справжня залишеність. Це не було щось таке, що Ісус просто відчув. Він був залишений, але не лише своїми учнями, а й Отцем. Небо мовчало і не було ніяких слів, які б говорили, що Він улюблений Божий Син, ніякий голуб не спускався на Нього, щоб запевнити в присутності Духа Святого, ніякий ангел не прийшов, щоб підтримати і зміцнити Його – Син повинен був пройти цей шлях Сам. В цю мить Ісус стояв перед Отцем як втілення гріха всього світу. Такою була Його ідентичність зараз. Він один з грішників. Щобільше, Він – це всі грішники разом узяті з усіма їхніми гріхами. Він є гріх (2 Коринтян 5:21), проклятий і осуджений Богом. Ось що стояло між Ним і Богом. Отець був тут, Він нікуди не подівся, але зараз Він виступав в ролі Судді всього всесвіту, Який справедливо осуджує гріх і не милує навіть власного Сина (Римлянам 8:32).

Читайте також:

Раптово все скінчилося. Жертву було принесено, невинна кров пролилася, завіса в храмі розірвалася і шлях до Святого Святих був відкритий для всіх. З хреста пролунали останні слова Ісуса: «Отче, в руки Твої віддаю дух Свій» (Луки 23:46) і після цього Він помер.

Члени Синедріону Йосип з Ариматеї та Никодим, які до цього були таємними учнями Ісуса, випросили в Пилата дозвіл на поховання. Неподалік була порожня гробниця, в яку й занесли тіло. Оскільки день добігав свого кінця і наближалася субота, то тіло не встигли намастити як слід для поховання. Марія Магдалина і Марія, мати Йосії, домовилися повернутися сюди після Шабату, першого дня тижня, з приготовленими пахощами, щоб завершити те, чого не встигли.

Темрява огорнула юдейську землю і душі апостолів, які були переповнені страхом, відчаєм та безнадією. Страсна п’ятниця, найтемніший день в історії людства, закінчилася.

 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Андрій Савич

Пастор церкви «Голгофа» м. Луцьк. Одружений, батько трьох дітей Магістрант програми «Біблійна душеопіка» КБС.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button