Н.Т. Райт: Західні християни неправильно розуміють небеса, Останні часи та духовну боротьбу
Багато християн на Заході, вважає Н. Т. Райт, мають фундаментальне непорозуміння щодо самої цілі своєї віри.
Замість того щоб бачити християнство як розповідь про те, як Бог оновлює весь космос — поєднуючи Небо й землю — їх навчали сприймати спасіння насамперед як приватний план втечі: душа відлітає на Небо після смерті тіла. Наслідок цього, за словами 77-річного новозавітного дослідника, павлівського богослова та англіканського єпископа, — не лише викривлена теологія потойбіччя, але й спотворене розуміння всього іншого: від пророцтв про Кінець часів до духовної боротьби.
«Проблема в тому, що більшість західних християн сьогодні думають, ніби вся суть християнства полягає в тому, щоб наші душі потрапили на Небо після смерті, тоді як у Новому Завіті акцент на тому, що Бог приходить, щоб перебувати з нами», — сказав Райт у коментарі для The Christian Post під час інтерв’ю про його нову книгу The Vision of Ephesians: The Task of the Church and the Glory of God.
«Напрям хибний, результат хибний і проміжні етапи теж хибні».
За словами Райта, це хибне спрямування впливало на те, як покоління віруючих читали та неправильно тлумачили Писання. В античному світі, в якому виникло християнство, ідея душі, що відлітає на Небо, була вже поширеною.
«Це ті, кого ми тепер називаємо середніми платоніками — такі як Філон Александрійський чи Плутарх. Вони з радістю говорили про те, що їхні душі йдуть на Небо. Ранні християни цього не робили», — зазначив Райт.
Натомість Новий Завіт проголошує щось зовсім інше: не відхід людини на Небо, а прихід Бога на землю.
Колишній єпископ Даремський звернув увагу на останні розділи Об’явлення, де «оселя Бога — з людьми», а також на Ефесян 1:10, де Павло говорить, що вічна мета Бога — «об’єднати в Месії все небесне й земне».
«Але могло б скластися враження, ніби Божий план від початку полягав у тому, щоб ми полишили Землю й вирушили в місце під назвою Небо», — каже Райт. — «Проте це просто не те, про що йдеться в Ефесян та в усьому Новому Завіті».
Непорозуміння сягає навіть перекладів Біблії, наголошує він. Грецьке слово псюхе, яке часто передають як «душа», походить від єврейського слова нефеш, яке не означає безсмертну нематеріальну сутність, а цілу живу людину.
«Нефеш — це вся особа. Кращим перекладом було б “людина”», — пояснив Райт. Місця, які послугували ґрунтом для платонічних тлумачень — наприклад, слова Ісуса розбійнику на хресті: «Сьогодні будеш зі Мною в раю» — часто спрощують.
«Ісус повернеться за кілька днів… бо Він буде воскресений», — каже Райт. — «Багато текстів регулярно читають неправильно».
На його думку, відбулася «західна інтерпретація», яка накрила біблійне християнство грецькою філософією.
«Платонізм можна тлумачити по-різному, але саме це відбувається протягом сотень років», — сказав він.
На думку Райта, припущення, що головне релігійне питання — «Як моя душа потрапить на Небо?» — формувало християнське навчання ще з часів Реформації. Реформатори відповідали на нього інакше, ніж середньовічна церква, але саме питання майже ніколи не ставили під сумнів.
У своїй книзі Райт доводить, що Ефесян ставить під сумнів саме формулювання питання. Початкова молитва Павла (Ефесян 1:3–14), каже він, наскрізь просякнута образами творіння та Виходу й завершується ствердженням, що Божа мета завжди полягала в об’єднанні Неба і землі під владою Христа.
«Ефесян 1:10 дає це відчуття: ось куди все рухається. Це мета від самого початку», — сказав Райт. — «І вся решта книги просто розгортає цю думку».
Це богословське переосмислення має прямі наслідки для того, що багато західних християн називають «Кінцем часів», термін, який Райт вважає «дуже американським».
Він простежує його популярність до диспенсаціоналізму — теології, що поширила ідеї підхоплення (rapture), хронологій пророцтв і очікування апокаліптичної послідовності подій, яка завершується Армагеддоном.
«Увесь диспенсаціоналістський рух … створив це уявлення про певний час, який ми можемо назвати “Кінець часів”», — каже він, додаючи, що Новий Завіт не підтримує цієї схеми. Хоча серед біблієзнавців цей підхід занепадає, на популярному рівні він усе ще процвітає.
«Я та інші писали … показуючи, що Новий Завіт просто не підтверджує нічого подібного до цієї комбінації: підхоплення, Армагеддон тощо. Це — помилкові прочитання».
Психологічно, за його словами, ця привабливість зрозуміла: вона дає людям відчуття, що, навіть коли світ у хаосі, вони нібито володіють прихованим знанням.
«Ми любимо конспірологію… шепіт: “Я знаю щось, чого ти не знаєш”».
Додає Райт і фактор видовищності: успішні художні твори про Кінець часів, такі як Залишені або книги Френка Перетті, створюють християнську версію «Гаррі Поттера» — дозволяючи уявити себе частиною героїчного космічного сюжету.
«Краще, щоб люди заходили будь-якими доступними дверима… ніж щоб узагалі відмовилися від віри й стали атеїстами», — каже Райт. — «Але це дуже оманливо».
Ще небезпечніше, продовжує він, коли така теологія переплітається з реальною політикою та війною. Райт згадує роки після 9/11, коли деякі християнські групи інтерпретували конфлікти на Близькому Сході як ознаки пришестя кінця, вбачаючи у військових діях шлях до виконання пророцтв.
«Інші з нас у світі дивляться на це й думають: тільки б ви схаменулися, бо світ надто небезпечний, щоб найпотужніша країна була керована такими ідеями».
У своїй книзі Райт повертається до того, що вважає центральним посланням Нового Завіту: у смерті, воскресінні та вознесінні Ісуса Бог уже розпочав обіцяне нове творіння.
«Бог зробив те, що обіцяв, і продовжує це робити зараз до того часу, коли Ісус повернеться», — каже він, посилаючись на 1 Коринтян 15, де описано, як Христос царює, доки всі вороги не будуть підкорені.
Ефесян, додає він, показує роль Церкви в цьому відновленні. «Церква покликана бути… маленьким робочим зразком нового творіння», — каже Райт, спільнотою, оживленою Духом, що свідчить про Боже майбутнє, живучи ним уже тепер.
Ця перспектива визначає й розуміння духовної боротьби — поняття, яке, на думку Райта, також сильно спотворене в популярному християнстві.
У відомому тексті Ефесян 6 Павло закликає вдягнути «повну Божу зброю», але Райт розглядає цю сцену поряд із Ефесян 1 і 2, де сказано, що віруючі вже «посаджені на небесах у Христі».
«Небесні сфери — це місце, де зараз відбувається битва», — пояснює він. — «Бог уже переміг у Христі». Зброя, наголошує він, майже цілком оборонна — «окрім меча Духа».
Справжня небезпека, підкреслює Райт, — у неправильній ідентифікації ворога.
«Павло, як і Сам Ісус, каже… наша боротьба не проти плоті й крові».
Люди можуть «втілювати зло», визнає він, але демонізація цілих груп чи народів лише підживлює духовну проблему.
«Якщо ви думаєте, що можете боротися, воюючи проти певних людей чи етносів, — ви самі стаєте частиною демонічної проблеми, а не християнського рішення».
Райт застерігає від двох крайностей: скепсису, який повністю відкидає духовне зло, та тенденції бачити демонів «за кожним кущем».
«Як писав К. С. Льюїс у Листах Крутню, існують дві рівноцінні й протилежні помилки: з одного боку, думати, що це все — середньовічна вигадка; з іншого — бачити демонів всюди».
Під час служіння єпископом Дарема, Райт наглядав за дискретним служінням звільнення, яке мало справу з реальними духовними потрясіннями.
«Вони молилися з такими людьми й робили те, що можна обережно назвати екзорцизмом», — розповідає він. — «Це дуже неприємно, брудно, важко… і викликає співчуття до тих, хто опинився в такій пастці».
Проте драматизація кожної проблеми як демонічної породжує плутанину та безвідповідальність. Райт згадує кадри штурму Капітолію 6 січня 2021 року.
«Камери показали жінку, яка сиділа й молилася: “Янголи йдуть, янголи йдуть”. І я подумав: ти живеш у романі Залишені». Було очевидно, каже він, що вона «радикально введена в оману».
«Одна з найгірших демонічних оман — думати, що все, що тобі не подобається, — демонічна омана», — підкреслює він.
На думку Райта, християнська відповідь полягає у вірності Писанню: «регулярному промовлянню Молитви Господньої, щотижневій участі у Вечері Господній».
«Це те, що ми маємо робити день за днем, тиждень за тижнем, щоб не дозволити втягнути нас у хибні уявлення про духовну боротьбу».
У центрі Ефесян, наголошує він, стоїть бачення спільноти, яке багато церков досі не освоїли.
«Усі, хто вірить в Ісуса, належать до однієї родини й сидять за одним столом», — каже він, додаючи, що Ефесян 2 показує Божий намір об’єднати юдея і язичника, зцілюючи найглибші поділи людства.
«Коли юдей і язичник приходять до єдності в Христі — це знак нового творіння». Церква у своїй різноманітній єдності стає «новим храмом, у якому Бог живе через Духа».
Сучасні церкви, однак, часто приймають етнічну чи культурну сегрегацію як норму. «Тепер у нас є чорні церкви, білі церкви, китайські церкви — і ми думаємо, що це не має значення», — каже Райт. — «Павло був би абсолютно шокований».
Це бачення, підкреслює він, не має нічого спільного з політичними ідеологіями. «Слухайте уважно: я один із найбільш не-“воук” людей, яких ви могли б зустріти», — наголошує він. Рання Церква, за словами Райта, була першою в історії справжньою багатонаціональною та багатокультурною родиною — видимим доказом того, що Ісус, а не «начальства та влади», є Господом.
«Наша теперішня місія, — каже Райт, — це настільки вірити в Бога Євангелія, щоб будувати церкви, які втілюють ідею маленького робочого зразка нового творіння».
Читайте також:
