Сьогодні святкові бенкети Дня Подяки розгортаються перед вами… а ми згадуємо Незнайомця, Якого запросив на вечерю шанований фарисей Симон. Незнайомець вечеряє… Та хто посмів перервати Його? Якась незнайома незапрошена жінка, обтяжена соромом, увірвалася до будинку праведної людини, впала до ніг Гостя і розпачливо заридала. Незапрошена. Недостойна. Неочікувана. Нешанована…
Вона без запрошення увірвалася на богобійне і богоугодне зібрання і безсоромно впала біля ніг Гостя… вона без сорому обмивала Його ноги своїми сльозами й витирала їх своїм прекрасним волоссям, за насолоду яким багато релігійних людей того часу платили дуже дорого… вона виливала на ноги Незнайомця миро, яке придбала за кошти всіх “незнайомців”, які шукали насолоди в її обіймах… Вона – єдиний непроханий гість, що зруйнував релігійний спектакль у тому домі своїм щирим поклонінням…
Ця незапрошена жінка нагадує нам, що багато українських біженців і переселенців теж несуть в собі певний сором, який нам здається занадто важким… Подібно до цієї незапрошеної жінки, мільйони українських біженців, і частина наших родин, зараз переживають подібний розпач на чужій землі. Люди, життя яких було зруйноване війною… долі яких силоміць викинуті на незнайомі терени… ці люди, Заходе, прийшли до тебе як непрохані гості… до твоїх міст, церков і осель… І ми, ті, хто лишився в Україні, вдячні кожному з вас на умовному Заході, хто відкрив свої серця й оселі для тих наших людей, які дійсно втікали від жаху війни…
Попри рани війни наших біженців, — рани, які надовго вкоренилися в серцях більшості українців травмою сорому, — ваші відкриті обійми засвідчили прийняття Того, Кого шукала ця незапрошена жінка. Ваші руки, що подали «миски з борщем» (допомогу та надію) нашим стомленим біженцям, відкрили Його руки, які через вас у вашому затишному житті подали хліб життя цим незнайомцям. Ваше співчуття віддзеркалило Незнайомця, Який бачив жінку не через її минуле… а через те, ким вона стане, коли покине дім “праведника” Симона…
Коли прощення здається неможливим, віра – зовсім дурною, а Бог – надто далеким, ця розповідь з Євангелії нагадує мені, що Незнайомий Гість бачить наше життя по-іншому, ніж так звані господарі цього світу. Цей Гість вже знає нас тими, ким ми можемо стати, коли повністю приймемо відновлюючу силу Його благодаті…
У цю трагічну годину повномасштабної нелюдської російської війни проти України, — переживаючи і вдячність і скорботу одночасно, — ми підносимо наші молитви за вас, за наших партнерів, за всіх, хто молиться за нас, за всіх наших друзів на умовному Заході. Адже, прийнявши, нагодувавши і втішивши нашого біженця, ви засвідчили свою безоглядну довіру до благодаті Незнайомця, яка вливається як цілюща сила в розбиті війною глечики нашого життя…
Попереду нас чекає ще надто багато складних випробувань… Проте ми черпаємо сили з нашої дружби, що долає кордони… черпаємо сили з Його вірності, яка не полишає нас через зламані стіни глечиків нашого життя… Незнайомий Госте, не дай нам забути суворих уроків війни…. не дай нам забути жертв, які приносили ми й свідками яких ми стали… не дай нам забути надію, яка підтримувала нас… Не дай нам забути всіх тих, хто виснажений війною… не дай ворогам нашим ніколи забути все те горе і біль, які вони принесли в наше життя і в наші сімʼї й в наші душі…. не дай їм спокою допоки вони не приймуть Твоє Правосуддя… Нехай наші розбиті душі знайдуть притулок у Твоєму Пришесті, коли ти, Незнайомий Гість, відкриєшся нам як Господар і Друг у всій повноті…
