Блог Сергія Головіна

Невід'ємні права – закріплення

Закони суспільства вторинні стосовно до абсолютного морального закону, що відображає Божий характер. Вони служать його приватними додатками, що забезпечують дотримання невід’ємних прав і принципу справедливості в різних сферах суспільних відносин. Бог панує, правитель ж тимчасово виконує свої обов’язки: «Начальник є Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо він недаремно носить меч: він Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! »(Римлян 13: 3-5).
Біблійні підстави правового суспільства спочатку закладалися в старозавітному Ізраїлі. Поширення ж Доброї Новини на всі народи розповсюдило і уявлення про невід’ємність основних прав. Правосвідомість європейської цивілізації будувалася на принципах Писання – воно ставало фундаментом правової системи і вищим моральним критерієм. Принцип верховенства права поширювався на всіх людей без винятку. Від правителів очікувалося підпорядкування Божим вимогам справедливості не меншою мірою, ніж на їхніх підданих.

  • Читайте також

    Невід’ємні права – походження
    Гуманістичний підхід робить особливий акцент на індивідуальних правах людини як суверенної автономної незалежної істоти. Таке розуміння пов’язане з цілою низкою проблем. По-перше, в цьому…

     

  • ООН: аборти невід’ємна частина боротьби з коронавірусом

Так, в 390-му році Амвросій (340-397), єпископ Медіоланський (той самий, що навернув до Христа Блаженного Августина) відлучив від причастя імператора Феодосія за жорстокість, проявлену при придушенні заворушень в Фессалоніці. В результаті імператор був змушений публічно принести покаяння і, в кінцевому підсумку, законодавчо заборонив утвердження смертних вироків менш ніж через 30 днів від їх винесення. Це рішення дозволяло уникнути сваволі, надавало обвинуваченому час для апеляції і, тим самим, знижувало ризик незворотності судових помилок.
Починаючи з XIII століття, біблійне уявлення про невід’ємні права людини починає закріплюватися в ряді національних законодавств офіційно. Так, в 1215 році в Англії була прийнята «Велика хартія вольностей» (Magna Charta Libertatum), що захищає ряд цивільних прав і законодавчо регламентує дії з примусу короля до відновлення цих прав у разі їх порушення.
Згодом, в 1525 році в Німеччині було прийнято «Дванадцять статей» (Zwölf Artikel), які безпосередньо захищали права селян і поклали кінець кріпосного права в Західній Європі. (Втім, приблизно в той самий час кріпосне право було встановлено в Московському царстві, де юридично воно було скасовано лише в 1861 р, за фактом же проіснувало аж до 1974 р, коли, нарешті, сільські жителі отримали свободу залишати місце проживання).
Саме біблійне розуміння правового статусу людини служило підставою для формування європейської законодавчої системи. Так, Стаття №3 з «Дванадцяти статей» говорить:
«До сих пір було у звичаї вважати нас “власними” людьми, що подібно до жалості, беручи до уваги, що Христос пролиттям своєї дорогоцінної крові звільнив і викупив нас усіх – як пастуха, так і самого високого, не виключаючи нікого. Тому відповідає Писанню, щоб ми були і хочемо бути вільними… Ми не сумніваємося, що ви, як справжні і непідробні християни, з готовністю відпустіть нас з особистої фортеці або ж доведете нам за Євангелієм, що ми повинні бути кріпаками».
А в статті №11 сказано: «Ми ніколи не потерпимо і не дозволимо, щоб проти Божої честі і правди у вдови і сиріт забирали їхнє надбання… І ті, які повинні були б захищати і охороняти нас, обдирали б і оббирали нас, і будь у них більше прав, вони забрали б і все інше. Цього Бог більше не потерпить, це повинно бути усунуто зовсім».
Пізніше, в 1689 в Англії був прийнятий «Білль про права» або «Акт, що роз’яснює права і свободи підданого і встановлює успадкування корони» (Bill of Rights – “An Act declaring the Rights and Liberties of the Subject and Settling the Succession of the Crown “), згодом увійшов до британського зводу конституційних законів. Білль став одним з перших документів, який відкрито затвердив рівні права і свободи для громадян усіх станів, зокрема – свободу подачі петицій королю, свободу від штрафів та конфіскацій майна без рішення суду, свободу від жорстоких покарань і страт, свободу слова, свободу виборів до парламенту.
Майже століттям пізніше (1776 р.) американські колонії, як і раніше стикаючись з порушенням невід’ємних прав, проголосили незалежність, з біблійних позицій заявляючи в установчому документі: «Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними і наділені їхнім Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми засновуються уряди, що черпають свої законні повноваження зі згоди керованих».
Далі в цьому документі, відомому як «Декларація незалежності», говориться: «У разі, якщо будь-яка форма уряду стає згубною для самих цих цілей, народ має право змінити або скасувати її й заснувати новий уряд, заснований на таких принципах і формах організації влади, які, як йому видаються, найкращим чином забезпечать людям безпеку і щастя … Коли довгий ряд зловживань і насильств, незмінно підпорядкованих одній і тій же меті, свідчить про підступний задум змусити народ змиритися з необмеженим деспотизмом, повалення такого уряду і створення нових гарантій безпеки на майбутнє стає правом і обов’язком народу».
Тим самим законодавчо проголошувалося, що у світлі Писання повалення уряду, що ущемляє невід’ємні права власних громадян, є не знищенням законного суспільного ладу, а відновленням такого. Уряд, узурпує повноту влади, перестає відповідати своєму призначенню, руйнуючи підвалини правового суспільства. Усунення такого уряду повертає суспільне правління до початкового Божому задуму. Як запитував Блаженний Августин: «У відсутності правосуддя що є влада, що не розбій?»
Подібні ідеї простежуються навіть у французькій «Декларації прав людини і громадянина» (1789): «Представники французького народу, утворивши Національні збори і вважаючи, що неуцтво, забуття прав людини або зневага ними є єдиною причиною суспільних лих і зіпсованості урядів, прийняли рішення викласти в урочистій Декларації природні, невідчужувані і священні права людини …
Національні збори визнає і проголошує перед особою і під заступництвом Верховної Істоти наступні права людини і громадянина:
1) Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах.
2) Мета будь-якого політичного союзу – охорона природних і невід’ємних прав людини.
Такі – свобода, власність, безпека й спротив гнобленню».
А в 1791 р Сполучені Штати Америки приймають перші десять поправок до своєї Конституції (які також отримали назву «Білль про права»), найперша з яких забороняє уряду підтримувати будь-яку релігію, стверджувати державну релігію, обмежувати вільне віросповідання і зазіхати на свободу слова.
Знаменно, що всі перераховані законодавчі акти звертаються до уявлення про невід’ємні права людини, якими наділив їх Творець. Наслідком поширення уявлення про природні і невід’ємні права і його закріплення в національних законодавствах стало проголошення верховенства права вищим принципом громадського правління. Цей підхід, який визначається як «правове суспільство» породив цілий ряд видатних і далекосяжних результатів, найважливішим з яких справедливо вважається законодавча заборона на работоргівлю і, в кінцевому підсумку, скасування рабства в усіх цивілізованих країнах.
[sc name=”obraz-podoba” ] [sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button