Генка квапливо доїдав котлетку і крадькома кидав оцінювальні погляди на яблука. У вазі їх було чотири: татові, мамі, йому і молодшій сестричці Оленці. Одне з них справляло на нього гіпнотичну дію: воно було більшим за інші.
Оленка теж зуміла оцінити переваги цього яблука і теж на нього поглядала.
Тато сказав, не поспішаючи та ні до кого не звертаючись:
− Хороші люди зазвичай собі беруть менше, а іншим віддають більше.
− А погані, − сказала мама, серйозно дивлячись на тата, − ті завжди намагаються собі взяти побільше, а для інших їм і діла немає.
− Зате таких ніхто не любить, − зітхнув тато.
Генці стало трохи ніяково. Він неспокійно совався на стільці. Коли котлетка була доїдена, він рішуче взяв найбільше яблуко і поклав його перед мамою:
− Це тобі, − бадьоро сказав він.
Оленка теж не захотіла впасти в очах суспільства і найбільше з решти яблук поклала перед татом:
− А це тобі, − проспівала вона, дуже задоволена собою.
Тепер у вазі залишилося два яблука, але одне з них знову було найбільше.
Генка зіщулився, немов йому належало стрибнути в холодну воду, а потім із неприродною поспішністю взяв менше з них собі.
Що було робити Оленці? Вона взяла те, що залишилося. «Я ж не винна, що мені більше дісталося», − хитро говорили її очі у відповідь на недобрий погляд Гени. Генку стало трішки шкода себе. Він мигцем глянув на маму, потім на тата. Ніхто не посміхався. Генка обережно відкусив шматочок від свого маленького яблука і без жодної фальші в голосі сказав:
− А воно смачне…
Читайте також:
Потім він відкусив ще раз і додав уже абсолютно переконано:
− Смачніше за великі.
