Варто замислитись

Зараз період ночі, але скоро настане ранок

Ліворуч чорний куточок − будинок, в якому я з дружиною прожив понад 12 років, в ньому було все необхідне для життя, в ньому ми вирощували наших дітей, в ньому ми приймали безліч гостей… він стояв по вулиці Пушкінська в місті Ірпінь, яке російські орки зараз перетворюють на другий Донецький аеропорт.

Цей будинок своїми руками побудував мій тесть, щонеділі в ньому збиралася велика родина рідних, грали діти. Там у ньому залишилося все моє життя, книги, пам’ять про бабусю, пам’ятні речі від батька, всі дитячі речі та іграшки, дипломи, грамоти та стажування з психології, конспекти досліджень, все, чим я жив, все нажите за довгі роки, за одну мить все перетворилося на дим… Господи, як мені не втратити серце і не стати таким же злим як ці тварюки, що забирають життя жінок, дітей та батьків….

Голими ми прийшли у цей світ і голими підемо з нього. І для мене і моєї родини, для моєї країни – це період ночі, період страхів, випробувань, переживань, але я знаю, скоро настане ранок і ми побачимо світло. Сьогодні на моїй вулиці й в моїй країні російські визволителі несуть смерть. І я пишу цю публікацію російською, щоб її прочитали «ті», хто ще захищає російський світ і подібні до них, кому страшно називати речі своїми іменами…

Ридати поки не буду, всередині просто глухий шок, потім, поки не можу, трохи згодом, після війни виплачемо.

Одне радує на фото, що перед моїм будинком згорів танк дурних орків, на один менше, значить на одне зло менше. А я, побачивши це фото, на якому більша частина мого життя спалена, буду ще переконливіший у тій роботі, яку роблю для того, щоб Україна очистилася всякої нечисті… адже Путін занапастив не тільки житло моєї родини, він занапастив і чиїхось синів, які їхали в цьому танку…

Господи, я втомився бачити це зло, але я не хочу втомлюватися боротися… Дякую за те, що я живий, дякую за те, що моя сім’я в безпеці, дякую за те, що сім’я, яка жила у нас у підвальному приміщенні евакуювалася пару днів тому… І моє найдорожче, що у мене є сьогодні − мої рідні, і моя віра. Боже, Ти – дав, Ти – взяв. Допоможи прийняти це як волю Твою. Втіш моїх рідних, забери біль, дай побачити надію. Допоможи не шкодувати про все нажите, що втрачено.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Роман Голованов

Батько двох синів, експерт у сфері раннього розвитку дітей, тренер міжнародного рівня «The World needs a Father» у сфері батьківства, засновник освітньо-дослідницького проекту для батьків «Лабораторія дитинства». Учасник міжнародних конференцій та форумів. Тренер МГО «Наша спадщина», частина національної команди руху "Батьківство".

Схожі статті

Одне повідомлення

  1. “Боже, Ти – дав, Ти – взяв. Допоможи прийняти це як волю Твою.”
    Немає Божої волі на те, що наразі геть коїться в Україні! Так. як і не було, скажімо, Його волі на всі жахіття та масштабні людиновбивства того ж Голодомору чи 2-ї світової війни!
    Все це – дільність диявола та його спідручних. І саме для того і прийшов у цей світ Син Божий, щоби вщент зруйнувати всі діла диявола!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button