Скасування лекції Чаплигіна у Могилянці: чому університети стають кузнею ідеологічних кадрів
Новий випуск програми “Кабінет експертів” став майданчиком для обговорення однієї з резонансних подій тижня — скасування лекції філософа Сергія Чаплигіна у Києво-Могилянській академії.
Захід, присвячений темі ідентичності, зняли з програми під тиском ліворадикальних організацій, які назвали Чаплигіна «гомофобом» через його консервативні погляди.
Сам політичний філософ, запрошений як гість випуску, розповів, що лекцію під назвою «Криза ідентичності чи її відродження» було скасовано без офіційного пояснення. Чаплигін зазначив, що отримав лише усне повідомлення від організаторів, яке він розцінив як наслідок ідеологічного протистояння.
«Ми маємо протистояння світоглядів», — наголосив Чаплигін у програмі.
На його думку, в сучасному суспільстві дедалі важче знайти простір для вільного обміну ідеями, особливо коли йдеться про консервативні позиції.
Дискусія у студії торкнулася ширшого кола питань: чи може в Україні існувати свобода ідеологічної боротьби? Що означає бути консерватором у сучасному світі, зокрема в умовах глобальних соціальних змін?
Випуск «Кабінету експертів» також став своєрідним аналізом реакції суспільства на альтернативні світогляди. Чи готові українці до відкритої дискусії про цінності, які формують ідентичність нації, і чи здатні університети залишатися майданчиками для ідейного діалогу?
Дивіться також:
Даже, если бы лекция прошла, то никакого эффекта от неё в долгосрочной перспективе не было. Большинство современной молодёжи попросту не поняли бы о чём вообще шла речь. Идентичность? Кого? С кем? С чем? И самое главное — зачем? С каким-то абстрактным понятием нации?Чтобы что? А что, гражданства перестало хватать? Первый вопрос молодёжи: “Какие выгоды мне от того, чтобы идентифицировать себя украинцем? Мне дадут льготы? Мне дадут дом для создания своей семьи, как это делают в Арабских Эмиратах? Или я получу отчисления на карточку от добытых ресурсов? Или меня теперь будет проще запихнуть в окопы, сдохнуть за национальный олигархат?” Если пользы нет, то в чём преимущество идентифицировать себя с такой национальностью? У меня, например, нет никакого кризиса идентичности — я идентичен сам себе и это самое главное. Как сказал Бог: “Я тот, кто я есть.” Ну, вот и все мы сейчас так же. Мы — это наши мысли и действия, а не какая-то нация, племя или ещё какая толпа, и пока от национально идентичности нет никакой материальной пользы, она так и будет висеть “невесомым замком из облаков”.
Вплоть до того, что у “нас” нет никакой общей истории. Собственно, нет никаких “нас”. Моя история — это история моей семьи. Никакой общей национальной истории нет. Даже эта война — у семьи Порошенко, своих детей по заграницам, история этой войны будет кардинально отличаться от истории семьи среднестатистического рабочего, которого засунули в бус. Так какая, к чёртовой матери, может быть общая идентичность, если для многих других “сограждан” война прошла в уютных кафе и ресторанах? Или она вообще и не начиналась в их жизни?!
И при чем здесь леворадикалы?! У людей нет денег, потому что нет приличной работы, а без денег невозможно построить “традиционную семью”, будь ты хоть трижды исконным-посконным. А работы нет не только от того, что бизнес раздавлен и не создаёт вакансии, а и то того, что в ВУЗах невозможно нормально комфортно обучаться. О каком, чёрт побери, творчестве или получении образования может идти речь, если ты всю пару ловишь капающие сопли и конденсат, шморгаешь и отмораживаешь пальцы, греешь чернила в застывшей ручке, а в соседней аудитории уже преешь и задыхаешься от смрада гниющего паркета и думаешь только как бы поскорее от сюда сбежать?!
Олексію, ви мене здивуввали своїми поглядами нерозвиненого підлітка- споживача-мажорчика. Я росіянка, але народилась і живу в Україні і хочу, щоб люди відчували себен духовно, соціально українцями – тобто, йдеться про особливості світогляду і ставлення до українськоїт нації як політичної і етнічної категорій, в певній мірі інтегровани чи гармонізованих. Я не хочу сповідувати філософію дикої російсько-бурятської орди, тобто мордору – банди загарбників, вбивць, гвалтівників, сифілітиків. Це і є фокус сучасної ідентичності – на чиїй стороні стою я у війні. А на чиїй стороні ви? Вам подобається, щоб кожний сів у своєму курячому гніздечку і не думав про захист своєї вітчизни? Якщо всі сприймуть ваш паразитирний спосіб життя і чоловіки не стануть на захист ще підступів до вашого насісту, то завтра до вас увірветься банада завойовників – вбивць, згаданих вдже тут. І ЩО, ви, чоловік, не будете захищати своєю дружину, матір, своїх дітей від кривавих розправ над ними лаптєногих відморозків зі зброєю і маніакальеною Зазомбованістю погубити український нарід?