Стара історія
Варто було людині повірити, що вона – всього лише еволюціонована тварина, і всього за кілька десятиліть на кривавий вівтар служіння мавполюдині були принесені сотні мільйонів життів тих, хто залишився на полях битв, був спалений у печах, стертий в табірний пил ГУЛАГу, розстріляний біля придорожніх канав, забитий на смерть лопатами полпотівців, розчавлений танками на вулицях Праги або на площі Тянянмень. А скільки було покалічено доль? Скільки людей, сімей, народів, були позбавлені будинку, батьківщини, віри, надії на порятунок?
І які ж результати? Чи створене нове надлюдське суспільство, або надраса, або хоча б одна надлюдина? На жаль! За винятком Німеччини та Японії, яким пощастило програти у Другій світовій війні, і, завдяки цьому, отримати можливість знову почати будувати нормальне людське суспільство, всі країни, що практикували віру в мавпу, до кінця двадцятого століття лежать в руїнах, виснаживши й знищивши самих себе. Знищена економіка, знищена мораль, знищений творчий дух, здатний відродити втрачене.
Це – дуже стара історія. В Едемському саду спокусник шепотів праматері Єві, що варто лише засумніватися в словах Творця, і ми, люди, будемо як боги, і самі станемо вирішувати, що добре, а що – погано. Саме ця фраза стала символом віри найдавнішої із земних ідеологій, званої гуманізмом (віра в людину).
Засновник цього вчення з перших днів людства докладає зусиль, щоб люди забули своє справжнє походження. Адже варто забути, звідки ми прийшли, і ми вже ні за що не згадаємо, куди нам призначено потрапити. Як тільки ми випускаємо з уваги абсолютні орієнтири, ми тут же опиняємося у владі мандрівних вогнів людських думок.
Читайте також:
Гуманістичний релятивізм є тим болотом, з якого людині самостійно не вибратися. Гордо поклавшись на власний розум, ми втратили й Шляхи, і Істини, і Життя. Але Творець чекає, бо не хоче, щоб хто-небудь загинув. Призначення, уготоване нам – прекрасне. Чи варто, впавши в марновірство, відкидати цей дар?