Як віра в Бога врятувала українських захисників від неминучої загибелі під Авдіївкою
Воєнний час приніс нам багато гіркоти й болю. Та водночас під час війни особливо видно Божу милість. Однією такою історією дива поділилися на сайті Всеукраїнського Союзу Церков Євангельських християн-баптистів.
Це свідчення переказав Олег Овсій, старший пресвітер по Полтавській області. Служителі цієї області їздять у прифронтові та деокуповані території України, а також на місця дислокації ЗСУ, щоб поділитися Божим Словом та допомогти ділом. Таким способом можна послужити багатьом людям, які постраждали від війни: від жителів деокупованих сіл до поранених українських захисників у шпиталях.
А ще такі поїздки відчиняють завісу воєнної реальності в гарячих точках і дають змогу почути чи побачити явні Божі дива на війні. Для прикладу ця історія розказана солдатом Назаром. Місце подій — Авдіївський напрямок.
Назар у ЗСУ вже півтора року, і саме служив на гарячому Авдіївському напрямку. На позиціях хлопці були за графіком: кілька днів там, потім їх змінювали інші, а перші могли трохи перепочити. Звісно, ідеального графіка дотримуватися було неможливо через обстріли, тому іноді солдати затримувалися і на тиждень.
Того зимового дня водій відвіз на позиції солдатів. Було темно, але з питань безпеки їхали без увімкнених фар. Добре, що був нічник, а саму дорогу водій знав напам’ять. Щоправда, трохи довелося поміняти маршрут, адже обстріли не вщухали. Після успішного вивантаження екіпажу й багажу водій поїхав назад. На жаль, тоді він попав під мінометний обстріл, втратив машину, а сам Божою милістю залишився живим. Ускладнило ситуацію ще й те, що чоловік не їхав звичним маршрутом, тому його не могли знайти. Водію довелося самому, перемагаючи біль і стікаючи кров’ю, півтори доби (!) добиратися до дороги, котрою їздять наші. Його знайшли вже непритомним, але, дякувати Богу, змогли врятувати.
Тим часом хлопці залишалися на позиції. На десятий день вичерпалися запаси їжі. Поступово завершувалися людські ресурси, дошкуляв мороз. Зв’язок з командуванням був відсутній (розрядилися батареї), тому не мали впевненості, що далі робити. Те, що вони вижили — це вже велике диво. І це все при тому, що обстріли не зупинялися, а ворог був дуже близько. Проте Бог зберіг наших та обмислив повернення.
Їхній водій у лікарні дізнався, що хлопці вже четвертий тиждень на позиціях. І тут він робить може не всім зрозумілий, але благородний вчинок: випрошується на ніч зі шпиталю, бере власну машину та сам їде по побратимів. Йому дійсно вдалося вивезти їх звідти.
Читайте також:
Розповідь завершується так:
«Дякуємо кожному, хто молиться за нас, і кожному, хто нам допомагає! Христос переможе через нас»
Ми також твердо віримо в це. А поки що дякуємо Богу за порятунок воїнів та продовжуємо молитися з очікуванням ще більше свідчень Божої милості.
