Я не ставлю за мету чіплятися до кожного вірша, щоб перевіряти його на відповідність українській мові. Це глупо й непродуктивно. Бо як я писав у своєму першому дописі, пророблена важлива робота. Й у ньому я звернув увагу на те, що сильними сторонами розглядуваного перекладу є його український синтаксис, простий, не інверсований, що сприяє легкому запам’ятовуванню та плавності читання й мовлення. А також те, що задіяно чималий масив української лексики. (Шкода, що цього шановний брат не побачив.).
Як на мою думку, важливо, щоб увесь оригінальний текст було перекладено українською мовою без залучення старослов’янізмів або їхніх форм типу –воз, –пре тощо. Тут не йде мова про слова, що вже давно засвоєні з цими формами й увійшли в наш ужиток: вознесіння, воскресіння тощо. Але таких слів не так і багато. Та це не завжди залежить від наших бажань, але від наявности волі в перекладача шукати таких можливостей та його рівня знань самої мови, на яку він перекладає. В цьому випадку – українську.
Однак наголосив і на головних недоліках перекладу, що суперечать правилам українського правопису й мовній традиції. Можливо, я не дотримався коректної правильности при написанні допису, коли спочатку звертають увагу на сильні сторони, а потім на мінуси.
- Відповідь Назаренку на критику перекладу Нового Завіту. Частина 2
- Відповідь Михайлу Назаренку на його критику нового перекладу Нового Завіту. Частина 1
В полі мого зору й дослідження опинилися саме ті форми, вирази, слова, що відразу впали в очі та викликали сумнів щодо їхньої українськости, тобто: або відповідности українському правопису, або живому народному мовленню. Підкреслю – не сучасному, що спотворене кальками з московської мови й суржиковане мовною безграмотністю певної частини сучасних українців, які дотримуються принципу: «А яка разніца?»
Справді, я не вивчав класичних мов, щоб фахово орієнтуватися в грецькій мові оригіналу. Проте, не вважаю, що добрий текст мови першотвору та підрядковий переклад, хоч би і на московську мову з грецькомовним лексичним апаратом, що поданий як необхідний допоміжний матеріял для ліпшого та якісного розуміння мови першоджерела, не міг би послужити для аналізу українськомовного перекладу. Для чого тоді їх і роблять, як не для досконалішого розуміння. Адже, знаючи московську мову й орієнтуючись у ній, а також знаючи українську, ми можемо посилювати якість перекладеного тексту нашою мовою. Тим паче, що в нашій наявності не грецький текст, що треба перекладати з нуля, а український текст, що потребує не грекомовної корекції, а української, згідно з українськими правописними правилами і живим народним мовленням.
Мої посилання на грецький текст лише часткові, що стосуються вибору найкращого точного слова з усіх наявних українських, а також їхніх смислових відтінків. Якщо шановний брат зверне увагу, то кількість проаналізованого матеріялу неймовірно мала з усім обсягом тих лексем, що він ужив при перекладі. Я вказую тільки на ті, що викликають особливе заперечення та несприйняття з мовного боку, як-от: кальки, неузгоджене керування, або як штучно ковані і мало вживані слова в живому мовленні. Як Господь схоче і живі будемо, я продовжу працю над аналізом інших книг перекладу. Як правило, коли помилка чи сумнівний вислів чи слово повторюються, а про них уже було сказано вгорі, я їх не розглядаю. Тому шукаю не виявлених.
По-друге, чому я звертаюсь до інших українських перекладів. Саме тому, що в них є уже готова база для вибору того чи іншого слова з погляду мовної стихії українського народу, а не московського чи якогось іншого. Тому я не порівнюю як це вжито в московській Біблії для обов’язкового застосування в українській. Лише вказую, що це наближення до московської мови через кальку або вираз. Адже ж кожна мова має свої фонетичні закони, свою структуру, лексичну базу та морфологію. Має це й українська. І в жодному випадку не можна штучно запроваджувати в мову те, що вона природно не сприймає. Чи обмежую я таким чином право перекладача на вибір слів при перекладі? Зовсім ні. Я лише закликаю його відчувати дух мови, на яку він перекладає. Зважувати слово без дослівної прив’язки до зворотів мови оригіналу чи інших мов, а узгоджувати це з тим, як це заведено говорити в українців. Тим паче, що в арсеналі перекладача великий масив українських синонімів, де на першому місці у перекладі має бути саме ключове слово. І в своєму дописі я навів такі кричущі порушення. Немає людини, яка б знала свою мову досконало. Ніхто з українців не може сказати, що він знає всі понад 250 тисяч слів української мови. Людина здатна використовувати лише від 2-3 до 5-8 тисяч слів. Для доброго знання нашої мови всім нам слід добре читати нашу класику і заглядати до допогромних українських словників, а також до українського правопису.
У мене немає сумніву в тому, що Юрій Попченко, як знавець-поліглот, фахово володіє івритом, грецькою та арамейською мовами і він може вільно висловлювати цими мовами думки, як, наприклад, українською та московською. Якщо я представляю себе як знавця української та московської мови, значить це говорить про те, що я можу вільно ними оперувати, тобто: читати, розуміти говорити, писати, думати чи бодай три перші з них. Саме це і дає мені підстави заявляти про себе як знавця. Про це він і доводить у своєму другому дописі щодо мого аналізу, а також у своєму стислому життєписі.
Чи було в моєму дописі сказано про те, що праця брата непотрібна і мало придатна? Думаю, що навряд чи. Проте шановного брата обурили мої слова, що я лише порадив не припинити переклад Старого Заповіту, а призупинити. Та між цими словами є велика різниця. Так. І я від цих слів не відмовляюсь. Всі, хто трохи знайомий з процесом перекладу Біблій Куліша, Огієнка і Хоменка, знають як відбувались ці всі узгодження. І нині, навіть у переклади Біблій в інших країнах, які, здавалося б, мають вже багатодесятилітні, а то й столітні історії, роблять певні редакції і вносять правки. Для чого? Для того, щоб мова перекладу Біблії була високоякісною мінімум з двох боків: найточнішою до тексту оригіналу та зрозуміломовною для людей. А що заважає нам, тільки на третинному етапі перекладу внести правки, узгодити відхилення з українським правописом, щоб потім правою рукою не чухати ліве вухо через потилицю і не витрачати час на пізніші корекції? І тільки тоді, коли буде опрацьована ця частина, тільки тоді можна продовжувати роботу над перекладом Старого Заповіту. Так, на це піде час, але він не буде дарма згаяний. Чому? По-перше, буде закладений ґрунт і лексична база під укладення біблійно-богословського термінологічного правописного словника, чого нині потребують богословські факультети, пастори і проповідники, перекладачі та українськомовні євангельські віруючі; по-друге, матимемо готовий матеріял для укладання майбутньої симфонії. Про це мені говорити зайве, бо всі розуміють важливість цієї книги.
По-третє, створюємо базу для укладання Словника біблійних та богословських синонімів. Таке видання дасть можливість збагачувати українську протестантську термінологію та богословську думку, щоб нам грітися вже під своїм рідним кожухом, а не з під чужого плеча. Можна продовжувати багато про це говорити, але й того, що сказано – досить. В цій царині українські баптисти дуже відстають від українських католиків і православних і поготів од баптистів у світі та інших протестантів.
Сподіваюсь, що мій допис не травмує мого брата у Христі.
[sc name=”futerblock” ]
