Якщо ми називаємо якусь істину правдою, то якась одна істина не може виступати як вся правда, бо це лише частина правди. А коли ми кажемо, що не кожна правда є істиною, то де істина?
Як це не парадоксально звучить, але, наприклад, зло – в чому полягає правда й істина про нього? Філософи скажуть, що зло – це відсутність добра, а добро – це відсутність зла. Це ж ви можете сказати і про світло і темряву, і про інші протилежні речі. В цьому полягає правда і водночас це є істина. Зло не може бути добром, і це теж правда, і водночас це є істина. Що є спільного між злом і добром? Це дія. Зло нищить, руйнує, убиває. Добро ж будує, створює, оживлює, пробуджує. Це – дієслова. Але вони не тотожні, це дві взаємозаперечні протилежності, одна з яких в земній, несталій реальності не абсолютна: зло тимчасове, а добро вічне. Бо добро завжди пов’язано з Божим характером. І в цьому є правда, і в цьому є істина. Добро – це сутність любови, її невід’ємна риса.
Де кінчається правда і починається істина, і де кінчається істина і починається правда? Намагання філософськими методами відокремити одне від одного заплутує людину, та й заплутуються самі дослідники правди й істини. Тому для ліпшого розуміння доцільно прийняти не графічне зображення правди й істини, а образно-логічне. Правда – це як цілісний діямант, який має грані, що є істинами. Жодна частина істини не може бути цілою правдою, бо вона лише частина цієї правди. Коли на світлі сяє діямант, то як ми можемо відокремити його грані від нього самого. Навіть тоді, коли кажемо, що це сяють його грані, то він не перестає бути діямантом. Це не істина сяє правдою, а правда сяє істинами про себе. Істини вияснюють правду, показують її, а правда містить істини в собі, як діямант містить у собі грані. Але навіть і тоді, коли діямант не яскріє на світлі, чи перестають існувати його грані? В цьому є органічна природа діяманту. Іншими словами, чи перестають існувати істини правди і правда істин, і в цілому – сама правда, лише тому, що не яскріють грані? Ні. В цьому і полягає їхня неподільність, в цьому є органічна природа правди. Ми ж не кажемо «біблійні правди», а кажемо «біблійні істини». Саме цим підтверджуємо їхню частинність цілого. Певною мірою істини за своїм функціональним призначенням грають підпорядковану роль правді, але водночас за своїм понятійним статусом – вони рівні, як у функціональному плані Син підпорядкований Отцеві, але рівний за Своєю природою як Бог. Син явив Отця, як істини являють правду. Але в Ісусі Христі вся правда, а не якась одна істина. Тому не помилявся Іван Огієнко, коли вживав словом правда на позначення цілого, а істина на позначення частинного.
Читайте також:
Поняття, термін, слово правда набагато глибше, об’ємніше, аніж істина. Істина підкреслює лише щось одне, а правда обіймає все. Тому коли Огієнко переклав «правда Євангелія», то мається на увазі, що Євангелія містить у собі не тільки істину про спасіння, алей інші істини. Тому це обґрунтовано й логічно, як діамант містить у собі всі грані. Тому то Біблія, Слово Боже – правда, а те, що нам відкривається є істинами правди. І в цьому є правда й істина.
