«Тато запевняє, ніби навчив своїх друзів, яких звати Ферменти (не інакше як іноземці, судячи з прізвища), перетворювати цукор назад на алкоголь і тому вміє залишатися п’яним, скільки душі завгодно» (Генрі Каттнер, Кетрін Л. Мур. «Котел з неприємностями»).
У мене, у вас, у всіх мешканців у наших будинках – від домашніх вихованців до тарганів у сміттєвому баку та бактерій у каналізаційних трубах, – взагалі у всього живого на землі був спільний предок. Жив він чотири мільярди років тому і звали його Лука (LUCA – Last Universal Common Ancestor).
Хто його кликав, і чи відгукувався він на клич – невідомо. Але одне про нього відомо вченим напевно: харчувався він воднем, який перетворювався для нього в енергію подібно до Каттнерівських єнотів, що самі приходили з лісу, розводили вогонь і засмажувались під гіпнотичною дією Лемюеля, або як дощ, що виливався цьому ледарю, коли той хотів пити.
Саме таким одкровенням порадував читачів журнал Frontiers in Microbiology («Передові дослідження в мікробіології»), посилаючись на дослідження під керівництвом Джессіки Віммер із Дюссельдорфського університету ім. Генріха Гейне. Популярні видання відразу ж передрукували новину, забезпечивши її для більшої правдивості різнокольоровими портретами ніким ніколи не баченого Луки.
Причина такого хайпу проста. Ще Міллер і Юрі, які спробували в 1953 р. експериментально підтвердити ідею Опаріна-Холдейна про самозародження життя хімічним шляхом, розуміли: ніякого органічного синтезу в присутності такого потужного окислювача, як кисень, відбуватися не може (тому для свого досвіду вони становили безкисневі суміші на основі метану, водню та аміаку). Але це ще пів біди. Зовнішні джерела енергії, необхідних для синтезу (якими, імовірно, були електричні розряди й різні види випромінювання) руйнували синтезовані з’єднання куди більш ефективно, ніж сприяли б їхньому формуванню. В експерименті це вирішувалося шляхом цілеспрямованої ізоляції продуктів синтезу. Але в натурних умовах нічого такого не відбувається.
Отут і з’явилася ідея, гідна пера великого Гейне: ніяких зовнішніх джерел не було! Лука сам забезпечував себе енергією за рахунок атмосферного водню!
Але є у цієї ідеї невелика проблемка (якщо, звичайно, не враховувати, що все це в цілому – лише умоглядна спекуляція). У земній корі немає жодної формації, яка виникла б за відсутності кисню. Цей газ був присутній в атмосфері спочатку та постійно. Але навіть якби не було того, заміна водневої атмосфери на кисневу мала б відбутися миттєво, за помахом чарівної палички. Інакше утворення воднево-кисневої гримучої суміші породило б реально великий вибух, поклавши тим самим кінець будь-яким живим формам, що самозароджуються.
Читайте також:
Цікава фантастика Каттнера – і та виглядає куди правдоподібніше сценаріїв, запропонованих дослідниками. Різниця лише в тому, що його читачі знають, за що платять, купуючи книги улюбленого автора. На відміну від платників податків, з чиїх кишень оплачуються еволюційна міфотворчість, що незмінно починається з тих самих слів: «Давним-давно…».
