Образа образі не рівня. Існують дрібні образи, на які не варто зважати. Якщо моя гордість настільки вразлива, а самолюбство таке делікатне, що я готовий обурюватися з будь-якого дрібного приводу — зі мною щось явно не так.
Хіба може мене справді зачепити необачна фраза незнайомця в черзі чи перехожого, якого я бачу вперше й востаннє в житті? Або — мають мене виводити з рівноваги образливі коментарі в соцмережах? Я ж навіть не знаю, чи це справжня людина їх написала, чи бот, запрограмований на провокацію конфліктів у чатах.
А водій, який підрізав мене на дорозі — хто він мені? Можливо, він справді поспішає? Можливо, його дружина народжує, і її терміново треба довезти до клініки?.. Ми не знаємо ані життєвих обставин цих людей, ані, тим більше, їхніх мотивів. То як ми можемо їх засуджувати? У такі ситуації не те що встрявати — навіть озиратись не варто.
Але що робити з образами куди глибшими? Тими, від яких не відмахнешся? Подружня зрада. Зрада друзів. Насильство в родині. Біль, завданий близькою людиною. Ігнорувати це неможливо — образа поглинає нас. Ми розуміємо, що Бог відкриває перед нами майбутнє, та пастка образи тримає нас у полоні минулого.
У цьому зв’язку варто поставити собі три запитання. Перше — риторичне: хто застряг у пастці образи — я чи мій кривдник? Друге — теоретичне: як довго я збираюся сидіти в цій пастці? І третє — практичне: як мені з неї вибратися?
Риторичне запитання не потребує відповіді. Очевидно, що той, хто вас колись образив, найімовірніше, про це навіть не думає. Або вже давно забув. Або навмисне зробив вам боляче, радів із того, як ви мучитесь, а тепер спокійно живе далі. Або й узагалі вчинив це необдумано й не підозрює про ваш біль.
Відповісти на теоретичне запитання можете лише ви самі. Скільки сидіти в цій пастці — особиста справа кожного.
Тож звернімося до практичного питання. Який ключ насправді відкриває пастку непрощення?
Світ пропонує два варіанти. Перший — помста. Не можна просто так залишити — треба розплатитися. Масова культура нав’язує нам сюжети в дусі індійських фільмів: мовляв, жив собі добрий хлопець, усі його кривдили, але врешті він зібрав команду таких же добрих хлопців і знищив усіх поганців.
«Хіба ваша Біблія не вчить “око за око, зуб за зуб”?» — запитують прихильники такого підходу. Та їм невтямки, що ця цитата — не про помсту, а про справедливий суд: «…Один суд хай буде у вас: як для чужинця, так і для тубільця» (Левит 24:19-22). Бо той, кому вибили око, хотів би вибити два, а за зуб — усі тридцять два. «Тоді весь світ стане сліпим і беззубим», — підсумував мудрий реб Тев’є. Жага помсти лише тугіше затягує зашморг гіркоти. Кожна дія породжує протидію — аж до повного взаємознищення.
Другий «ключ» від світу — ігнорування. Просто не думай про це! Ми ж повинні бути лагідними й смиренними! Якщо дрібні образи не варто помічати, то навіщо перейматись через великі?.. Зрадливий чоловік — це майже як неадекватний водій. Зрада друга — нічим не краща за хейтерський коментар…
Але ми розуміємо, що це не так. Справжні образи болять так сильно, що ігнорувати їх неможливо. Носити їх у собі — означає накопичувати гіркоту, аж поки вона не прорветься назовні з руйнівною силою — у родині, на роботі, у дружбі.
Якою б не була ваша образа, біблійна відповідь радикально відрізняється від обох світських варіантів. Ні помста, ні ігнор не відкриють пастки образи. Єдиний ключ, який справді звільняє — прощення:
«Прощайте одне одному, як і Бог у Христі простив вам» (До ефесян 4:32, УНТ).
Читайте також:
