Зоря стояла прямо над вертепом
І заглядала мовчки з-за плеча
Марії-матері. І небом
Пропахли ясла. Капала свіча.
Тримала ніжно сина в сповиточку,
Співала стиха. Щастя – аж до сліз!
«Що жде тебе, маленький мій синочку,
Яку ти долю в світ оцей приніс?»
Вдивлялась пильно в очі немовляти,
Не вірилось: яка велика честь!
Та й звідки їй, такій щасливій, знати,
Яким важким голгофський буде хрест,
Яким болючим стане материнство,
Коли заб’ють, як в власну руку, цвях?…
А поки-що безхмарністю дитинства
Зоря його благословляє шлях.
Більше поезії Юрія Вавринюка:
Юрій Вавринюк
Схожі статті
