Як казав Михайло Жванецький: «Чиста совість – ознака поганої пам’яті». Власна совість завжди служила людині моральним орієнтиром. Тепер же для багатьох вона стала ще й вищим моральним авторитетом. Але що таке совість і звідки вона береться?
Ми можемо припустити чотири варіанти походження закладеного в нашу свідомість морального авторитету:
- По-перше, його джерелом може бути природа (тобто, щось нижче стосовно мене);
- По-друге, – я сам (щось, рівне мені);
- По-третє, – суспільство (щось, подібне мені);
- По-четверте – Бог (щось вище).
Щось нижче авторитетом для вищого бути не може за визначенням. Але і я не можу бути абсолютом сам для себе. Хіба я абсолютний? На жаль, ні! Я сьогодні вважаю так, а завтра – інакше; сьогодні здійснюю вчинок, а завтра шкодую про це. Думаю одне, говорю інше, а роблю третє. Як я можу вимагати абсолютного виконання своєї волі від кого завгодно, навіть від самого себе? І чи здатний я сам звільнити себе від абсолютних моральних зобов’язань? Тим більше щось нижче ніж я, будь то тваринний інстинкт або потреба у виживанні, не може бути для мене моральним абсолютом.
З тієї ж самої причини й суспільство не може бути для мене моральним авторитетом. Адже воно складається з подібних мені! Збільшення кількості людей не зробить їх колективну думку абсолютною. Істина не визначається числом голосів. Те, що більшість німців схвалювало винищення євреїв, зовсім не означає, що це було правильним. І якби перед Потопом провели референдум, чи може вода падати з неба, Ной опинився б в меншості. У Законі Мойсеєвім ясно заповідано: «Не будеш з більшістю, щоб чинити зло» (Вихід 23:2).
Читайте також:
Залишається тільки один варіант – єдиним реальним джерелом абсолютних моральних обов’язків може бути тільки те, що вище за мене, тобто Бог.
