Війна – це не лише період боротьби та руйнувань, але і час для переосмислення віри. Здається, атеїсти відсутні в окопах, в бомбосховищах, чи серед біженців, що намагаються перетнути конфліктні зони. Саме в цей час люди відчувають зростання своєї віри, або принаймні відкриваються для цього.
Джерело: zn.ua
Згідно з опитуванням Центру Разумкова, зробленим для ZN.UA у квітні-травні 2023 року, 29% українців заявили, що їхня віра в Бога посилилась з часом війни. Тільки 7% втратили віру (див. рис. 1).
На питання, що допомагає людям боротися з невизначеністю майбутнього, більшість респондентів (32,3%) вказали на свою віру в Бога (див. рис. 2). Отже, божественність стала більш важливою для українців, ніж прогнози від військового експерта Кирила Буданова або західних аналітиків.
В Україні відносини з Богом традиційно є справою особистою і приватною, більш пов’язаною з побутом, сімейними традиціями, особистими духовними переживаннями або визначенням власного місця в культурі, історії, нації або Вічності.
Інтимний характер української релігійності та її вплив на церковні переконання
Цікавим є те, що українська релігійність має інтимний та побутовий характер: наші вірування у церковній сфері формуються в основному під впливом усної народної творчості. Ми отримуємо інформацію про церкву безпосередньо від наших друзів і знайомих: 60,5% опитаних довіряють інформації про церкву, отриманій від них, лише 7% не довіряють такій інформації. Для порівняння: 40% довіряють інформації про церкву від влади, а 18,7% довіряють світським ЗМІ (31% − не довіряють) (див. рис. 4).
Це свідчить про те, що в питаннях віри та церкви ми воліємо покладатися на особистий досвід і співпрацю з нашим найближчим оточенням. Попри тенденції в багатьох суспільно-політичних сферах, які руйнують солідарність місцевих спільнот через інформаційні потоки й масову міграцію з реальних спільнот у «мильні бульбашки» соціальних мереж, релігія і церква відчувають це менш виражено.
Вплив війни на релігійні відносини українців
Цей інтимно-побутовий характер релігії, який допоміг їй вижити в епоху войовничого атеїзму і зберегтися в період політичних і церковно-політичних колізій ранньої незалежності, стає проблематичним в час великої війни. Повсякденне життя руйнується, іноді до самого фундаменту і без надії на відновлення. Це призводить до руйнування наших крихітних відносин з церквою.
В той же час, віра в Бога зростає і стає міцнішою − це підтверджують соціальні опитування. Ідентифікація з певною церквою стає навіть трохи більш визначеною, порівняно з періодом до війни і навіть з періодом гібридної війни: 89% опитаних асоціюють себе з якоюсь церквою або хоча б віросповіданням (див. рис. 5). Однак сучасне соціальне опитування також показує, що самоідентифікація з церквою і приналежність до церковної громади − це не одне й те ж.
Релігійність українців: відносини з Богом vs участь у церковному житті
Попри зміцнення особистих відносин з Богом серед українців, це не обов’язково перетворюється на активну участь в церковному житті. Дослідження ZN.UA вказує, що 73% українців не асоціюють себе з жодною релігійною громадою або парафією, лише 22,3% заявляють про свою приналежність до релігійної громади.
Навіть більш тривожним є той факт, що 62% українців зараз не беруть участі в богослужінні, в порівнянні з 51% опитаних, які негативно відповіли на це питання у 2021 році за результатами опитування Центру Разумкова. Це свідчить про втрати, які церква зазнала протягом неповних двох років активної фази війни. Додатково, 21,1% опитаних заявили, що взагалі ніколи не відвідують храм.
Зміни у довірі до церкви внаслідок війни
Протягом багатьох років, у часи миру, церковні інститути мали високий рівень довіри серед українців. Всі соціальні опитування, проведені як до війни, так і під час гібридної фази війни, це підтверджують: церква завжди займала вищі позиції в рейтингах довіри, випереджаючи державні інститути, ЗМІ, політичні партії та громадські організації.
Війна внесла свої корективи. Популярність армії зросла на фоні спочатку гібридної війни, а після повномасштабного вторгнення вона утвердилася на першому місці в рейтингу довіри. Церква ж втратила свої позиції, спустившись до десятого місця в рейтингах довіри, за результатами опитування, проведеного Центром Разумкова на замовлення ZN.UA у квітні-травні 2023 року.
Роль церкви в сучасному суспільстві: вплив на громадську думку та комунікація з громадянами
Місія церкви в суспільстві перевищує рамки просто суспільно корисної праці, як вказують соціологічні опитування.
Церква має активно брати участь у формуванні громадської думки, відмовляючись від того, щоб бути лідером лише в «мирний час». Втрати від такого «схвалення» можуть бути занадто великими, як для церкви, так і для суспільства.
Втім, війна демонструє значний провал комунікації церкви з суспільством. Українці, як ми вже вказували, більш схильні довіряти Богу, аніж прогнозам Кирила Буданова, але вони чують голос начальника ГУР набагато частіше, ніж голос церкви, який має передавати ясне християнське послання.
Читайте також:
Відношення до релігії в умовах війни: «залишатися людиною» важливіше, ніж «бути віруючим»
У часи війни, акцент змістився від «бути віруючим» до «залишатися людиною». Попри це, «бути українцем» для багатьох з нас і досі означає вірити в Бога, хоча це менш очевидно, ніж в мирний час. Приналежність до конкретної церковної структури, активна ритуальна практика не робить нас ні кращими, ні гіршими людьми, але може допомагати в орієнтуванні в складному світі.
Незалежно від того, чи зможуть соціологічні дослідження встановити зв’язок між людяністю та вірою, важливо підкреслити, що більшість українців відкидає жорстокість проти російських військовополонених і наполягає на тому, що українська сторона має дотримуватися правил війни.
Висновок: Буча шокувала світ, але вона не знищила в нас ні Бога, ні людину.
