Кожен відлам християнської церкви виробив свої ритуали в проведенні Богослужіння, а також все, що пов’язано з ним, навіть до одягу й музики. З цим кожному слід рахуватися і сприймати іншого терпимо й з повагою. Все, що напрацьовано віками всіма християнськими конфесіями, закарбовано в слові. Й коли на заході Европи кожна нація давно вже виробила свої національно-мовні правописні норми для церковно-богословської термінології та духовного життя, то українці перебувають у процесі усталення цих норм.
Українські протестанти, й зокрема українські баптисти мають долучитися до цього процесу в Україні разом з православними і католиками, щоб розмовляти в площині однієї українськомовної терміносистеми. Тут не йде мова про однаковість доктрин чи їхнє злиття, чи догматичну екуменію, а лише про вироблення єдиного мовно-правописного стандарту. Ми можемо по різному розуміти чи вкладати зміст у те чи інше слово, але писати його маємо однаково. Тут наголошу на одному вельми важливому аспекті. Від того, як ми використовуємо і пишемо слово, від цього будується і доктрина. Бо саме слово формує доктрину, а не навпаки. Щоб підперти своє твердження, що це дійсно так, проілюструю це на прикладі слова хрещення, до якого ми доволі звикли.
Баптистам це слово миле і приємне, бо ми вкладаємо в нього зовсім інший зміст, аніж, скажімо, православні чи католики, бо від нього певною мірою і почалась наша історія як потужного церковно-релігійного руху в історії християнства. Звісно, тут я не говорю про більш глибші догматично-історичні моменти. Але як воно оформлене в українській мові? В мові оригіналу воно звучить як βαπτισμα й означає занурення. Згідно з сучасним правописом його передають через словоформу хрещення. І ми вкладаємо в нього зовсім інший зміст, аніж традиційні конфесії. Вони вважають, що саме через хрещення людина стає християнином незалежно від того, в якому віці зробили над нею це ритуальне дійство.
Та крім суто ритуально-обрядової дії наші доктринальні опоненти пішли далі. Вони запровадили купу різних празників, дійств і мистецьких творів і виробів на вшанування хреста: хрестопоклонна неділя, празник воздвиження хреста Господнього та ікони, що пов’язані з цією подією, хресні ходи, використання поняття «животворний хрест» і багато чого іншого. І вивели це саме із слів хрест – хрещення.
Але нам з Біблії відомо, що це – «обітниця Богові доброго сумління» після навернення людини до покаяння. І обряд обітниці Богові доброго сумління ми здійснюємо у дорослому віці, і занурюємось не в хреста, а в Христа, і стаємо християнами не в момент здійснення ритуалу, а в момент нашого навернення до Христа. Подальше наше життя пов’язане з Христом, а не з хрестом. І наше розуміння цього слова діаметрально протилежне попередньому поглядові. Спростовуючи цю думку, ми наводимо чимало місць зі Святого Письма, щоб довести, що ми правильно розуміємо це слово і правильно його застосовуємо. Тому, коли ми використовуємо саме форму хрещення, то входимо в суперечність зі своєю ж таки назвою і доктриною, і хочемо того чи ні, вживаючи цю лінгвістичну норму, мовно поділяємо погляд наших доктринальних опонентів. Так, хрест став символом християнства, як жертовник, на якому Ісус приніс Свою жертву, Самого Себе на викуплення людей. Не було б жертви Ісуса Христа, не було і хреста. А коли б, наприклад, чисто гіпотетично, не було дійсно хреста, а щось інше, то що, і його слід було б освячувати. Люди понавидумували чимало страхітливих страт і катувань, щоб знищувати самих же себе. Але це не означає, що кожен предмет страти мав би бути увіковіченим, якщо б його вибрав Господь. Але допитливий запитає: «Добре, а яке ж тоді слово слід використовувати на означення цього ритуалу?»
Як не дивно, все перелічене вгорі – йде від однієї тільки літери «е» у цьому слові. В нашій мові слово занурення не звучить так піднесено й церковно, як слово хрещення, що прийшло до нас через старослов’янську мову, але з часом набуло інших ознак і стало набагато ближчим духовно за євангельським змістом до βαπτισμα. Цим словом стало слово хрищення, що ми виводимо його від Христа. Бо Господь Ісус Христос привніс в цей обряд Свою Христосутність, Христоподібність, Христозмістовність. Це слово, незалежно від церковних впливів, було закріплено і в Українському правописі 1928 року. І конкретно його ми, українські баптисти, й маємо використовувати. Бо саме воно ґрунтовно й усебічно розкриває духовно-біблійний зміст ритуалу й відповідає грецькому слову в нашій назві як конфесії. Але чи має право на існування термін хрещення? Звісно, що так. Але позначати воно має не грецьке слово βαπτισμα, а знак хреста рукою, або як його ще називають – хресне знамення. Хоча ми, як євангельські християни не практикуємо цього, проте воно є, на жаль, в нашого народу, а тому і повинно мати своє визначення. Тож і в Українському правописі слід закріпити термін хрищення на означення ритуалу (обряду) обітниці християнина доброго сумління на службу Богові, а хрещення, як символічний знак людини рукою. Вимагають же в народі, як на вимогу правдивости свідчень, перехреститись: «А ну, перехрестись!» Проте, це ж не означає, що людину примушують стрибати у воду і занурюватись, щоб довести правдивість своїх слів. Наголошу, що це не два варіянти одного і того ж слова, а також ритуалу, а два різних слова з різними значеннями.
До слова. Як рівноправний синонім, на означення ритуалу я використовував би слова баптизма, баптизація. І це цілком відповідає всій парадигмі грецького слова βαπτισμα в українськомовному оформленні. Адже же є слова баптист, баптистерій, то чому не дати життя і згаданим вище термінам. Я здаю собі справу в тому, що далеко не всі можуть прийняти ці пропозиції. Особливий опір, звісно, буде у людей, які або виховані в дусі неприйняття, або звикли йти услід певним мовним традиціям, і для них це вельми важливо. Також не сприймуть таких введень і певна частина наших доктринальних опонентів. Проте, переконаний, що не всі, і далеко не всі. Адже ж переклад Івана Хоменка – це переклад греко-католика, який можливо і не поділяв такого погляду, як ми, та все ж був послідовним у дотриманні правопису 1928 року. Та проте, я не закликаю вводити щось нове, а тільки повернутися до джерел, – ad fonts, до того, що було до погрому у 1933 році. В Словнику української мови в 11 томах хрищення і похідні від нього позначено ремаркою заст., тобто застаріле. Питання: коли воно застаріло? Зробили його таким у 1933 трагічному для України році, коли живосилом заборонили правопис 1928 року і силоміць запровадили постишевський. Але той же СУМ наводить приклади зі словом христити та христини з уст відомих українських класиків том 11, стор.147. Продовжують його використовувати і нині – і в Україні і в діяспорі.
Тож, на цьому прикладі ми бачимо, що ігнорувати вибір того чи іншого слова не можна, а тим більше підмінювати, бо саме слова формують доктрину, а її вже викладено з відібраних і відшліфованих слів, термінів.Тоді доктрина стає зрозумілішою. І тут мова може йти лише про більш лінгвістичну норму, аніж про доктринальну. Коли доктрина диктує умови, спотворюється слово, його значення, і сама доктрина.
[sc name=”futerblock” ]
