Напишу, що я думаю про еміграцію та про евакуацію-еміграцію. Розумію, що частина знайомих на мене образиться, а частина навпаки відчує підтримку. Але, мабуть, мені важливо сформулювати межі етичного і не дуже у цьому питанні.
Хто знайомий зі мною давно, той знає, що я ніколи не була прихильником еміграції, бо вважала кращим шляхом створювати умови у своїй країні, замість того, щоб користуватись можливостями і комфортом, які створив хтось інший. Але я абсолютно нормально сприйняла рішення багатьох моїх друзів емігрувати, а в деяких випадках навіть чітко бачила, як Бог їх вів до цього рішення і благословляв на цьому шляху.
Що стосується евакуації-еміграції, то тут перш за все варто сказати, що кожна людина має право на власне рішення, як саме забезпечити свою безпеку і безпеку своїх дітей. І також я щиро вважаю, що кожна людина має право визначати свій рівень жертовності в тій чи іншій ситуації. Тому я абсолютно нормально ставлюсь до переїзду багатьох українців в інші країни.
Це дуже добре, що багато жінок і дітей зараз знаходяться в безпечному місці. Це дуже добре з різних боків: безпека, розвантаження української соціалки, збереження психіки й ресурсів для навчання, забезпечення тих, у кого війна забрала роботу. А також це добре для збагачення світогляду багатьох українців, які планують повернутись, бо вони матимуть шанс привезти й відтворити новий досвід у своїх містах. Добре, що багатодітні батьки можуть бути зі своїми дітьми, добре, що сім‘я може бути разом.
Добре, коли сім‘ї військовослужбовців можуть перезимувати в іншій країні, і військові на передовій в цей час не переживають за свої сім‘ї. Дуже добре, що сім’ї, де є люди з інвалідністю або хронічними захворюваннями мають доступ до стабільного лікування. І я б дуже хотіла, щоб ті, хто знаходяться зараз в інших країнах не відчували жодної провини перед іншими українцями. Також знаю багато випадків, коли українці, які перебувають за кордоном, роблять велику справу для перемоги України, часто зовсім непублічно.
Що не ок? Не ок, коли у хвилю масової евакуації вплелись жителі тих міст, які війни реально не бачили. Цим вони скористались тим ресурсом, який був дуже необхідний комусь іншому.
Взагалі не ок, коли чоловіки виїхали до інших країн болотами, полями й лісами, або по липових справках. Особливо ганебно, коли різними корупційними й незаконними схемами користуються християни. Допускаю, що я не бачу всієї картини, але більшість моїх знайомих, які перетнули кордон незаконно, належали саме до традиційних і консервативних церков. Там дуже засуджують барабани й косметику, але чомусь не засуджують корупцію і контрабанду.
Також дуже сумно бачити, коли пастори й лідери служінь позалишали свої церкви. Особливо іронічно, коли це зробили топспікери усіляких міжцерковних конференцій, які красномовно закликали інших до посвяченого і жертовного життя. Ну тепер такий стиль життя проповідує хтось інший…своїми справами. Сподіваюсь, що у церкви зміниться запит щодо якостей топспікерів. Якісь церкви адаптувались і оновили свої лідерські команди, а якісь закрились. Дуже поважаю багатьох пасторів лідерів, які змогли попіклуватись про людей у своїх церквах, а потім їх згуртувати для допомоги громадському населенню і військовим. Але не ок, коли різні лідери й керівники, які мали б попіклуватись про людей, надто піддались страху і забули про свій обов‘язок.
Також шкода, коли поїхали лідери різних сфер, які мали б тримати оборону на економічному фронті. Є бізнеси, куди прилетіли ракети, але їхні керівники напружились і почали все відновлювати та зберегли людям робочі місця. А є бізнеси, що закрились, тому що ключові керівники все полишили й виїхали.
Ооо, ще згадала про одне «не ок». Не ок, коли українці з-за кордону вчать українців в містах під обстрілами, як їм жити і як цей час проживати більш духовно. Це реально смішно.
Читайте також:
Кожному робити своє, у кожного свій навігатор щодо того, як іти свій шлях. І кожен має право на свою міру віри. Мені спокійно, щодо всього різноманіття рішень, як прожити цей час, просто війна більш контрастно показала, з ким хочеться співпрацювати в майбутньому, а з ким не дуже. Бо сміливість, посвяченість, чесність і повага до закону, працьовитість і стресостійкість − це якості, які потрібні й в мирному житті.
