Всі ми маємо такий досвід. Кожна людина.
Всі ми пережили обставини, стосунки, слова, котрі сприяли тому, щоб ми надалі захищались від болю − одне від одного.
Коли мені було 18 чи 19, я сидів в парку Шевченка у Чернівцях і приймав рішення абстрагуватись від людей та ситуацій, котрі приносять мені біль.
Тоді я винайшов для себе дієву формулу − «Є я… і є люди, котрих я можу і не впускати у своє життя». На той момент, я готовий був закритись від всього світу.
Чому я тоді думав про це? Бо пів години тому пережив серйозний конфлікт з людиною, котра була для мене не чужою. Пережив конфлікт і паралельно пережив пекучий біль.
Здобуваємо ми цей негативний досвід впродовж життя з дитинства:
– зрадили друзі;
– батьки розповіли комусь твій «дитячий» секрет;
– розчарування від першого кохання;
– булінг серед ровесників;
– несправедливе звинувачення;
– хтось посміявся, коли тобі було страшно;
Подібних ситуацій у нас з вами по життю досить багато.
Але щоразу, отримуючи подібний досвід, свідомо чи несвідомо, людина закривається від стосунків, прагнучи не переживати більше болю від інших людей − в тому числі близьких.
А стосунків хочеться − щоб любити й щоб любили.
Та коли, наприклад, чиїсь слова чи дії «нагадали» моєму мозку про раніше пережитий біль у схожій ситуації, то він відразу ж реагує згідно з прийнятим вже рішення − «абстрагуватись… закритись». І людина закривається. І довіра до інших все більше згасає. А стосунки не будуються… через страх − щоб знову не було боляче.
І люди серед людей стають самотніми одинаками й одиначками.
Але легше не стає ж! Тільки навпаки.
Ми створенні Богом людьми суспільними − як ті, хто без стосунків, щирості і відкритості з іншими людьми жити не можемо.
Я так стверджую, що «не можемо», бо навколо багато історії реальних людей, котрі вперто продовжують шукати «своє» кохання, навіть після якогось n-го розчарування в людях. Ми прагнемо комусь довіритись.
Так ось… все, що цінне, не зʼявляється саме по собі. Ми з вами маємо певні відповідальності, котрі мусимо взяти на себе, щоб те цінне здобувати.
Візьмемо для прикладу стосунки в подружжі.
Які відповідальності мають чоловік та дружина одне перед одним в однаковій мірі?
4 відповідальності
1. Відкриватись. Навіть попри болючий досвід − розповідати про свої емоції, про радощі та сум, про вдачі і невдачі, ділитись переживаннями. Також відповідати на відкритість відкритістю.
2. Пробачати, коли визнають провину і просять пробачення. Бо люди можуть ранити одне одного, але часто буває, що вони не хочуть, щоб так ставалось.
3. Любити й робити добро. Навіть коли здається, що людина не заслуговує на любов і добро. Варто памʼятати, що любов породжує любов, байдужість породжує байдужість і т. д. Тобто ініціюючи любов, ми з вами сіємо насіння, котре має потужний потенціал згодом прорости.
4. Коли не можеш робити те, що в 1-3 пунктах, але хочеш відкритих стосунків і є готовність боротись за них − знайди консультантів, котрі допоможуть вам краще зрозуміти одне одного.
Це все стосується людей, що хочуть відкритості і готові платити відповідну ціну, щоб рухатись в тому напрямку.
Читайте також:
Бо бувають токсичні й небезпечні люди, з котрими необхідно будувати стосунки у вигляді чітких меж, задля збереження здоровʼя і життя. Але то інша тема.
