Те, що ступінь впливу визначається статусом – підступна брехня. Подивімось в Писання: хто з послідовників Ісуса справив найбільший вплив на оточуючих під час Його земного служіння? Хто в найкоротший термін залучив до Нього найбільше послідовників? Причому – з числа найменш імовірних, найбільш скептично налаштованих кандидатів? Жінка, самарянка, аутсайдер – людина найменшого соціального статусу!
Щоранку благочестивий юдей починав молитвою: “Благословенний Ти, Господи, Боже наш, Царю всесвіту, що не створив мене не євреєм. Благословенний Ти, Господь, Бог наш, Цар всесвіту, що не створив мене рабом. Благословенний Ти, Господи, Боже наш, Цар всесвіту, що не створив мене жінкою” (жінки вимовляли: Благословенний Ти, Господи, Боже наш, Цар всесвіту, що створив мене з волі Своєї!).
Як правило, ортодоксальний юдей не розмовляв із жінкою без посередника. Повідомити їй що-небудь він міг або через свою дружину, або через її чоловіка. Також, навчати жінку повинні були тільки батько, чоловік або інша жінка. Максимум, що в ортодоксів дозволялося жінці, яка хотіла послухати будь-якого вчителя, – бути присутньою під час його бесіди зі своїм чоловіком, якщо ні той, ні інший не заперечували (тому-то, щойно розмова почала виходити за межі побутових тем, “Ісус каже їй: Піди, поклич чоловіка свого” – Іоан.4:16).
В юдейському суді свідчення самарянина і свідчення жінки не брали до розгляду. Співрозмовницею Ісуса була жінка, причому – самарянка. Вона прийшла до колодязя опівдні, у найспекотнішу пору, коли було найменш імовірно будь-кого там застати.
Носити воду було жіночим обов’язком. Двічі на день, на світанку і на заході сонця, колодязь ставав на кшталт такого собі дамського клубу, де жінки могли поспілкуватися, поділитися новинами, обговорити плітки, похвалитися досягненнями чоловіків і успіхами дітей. Схоже, у співрозмовниці Ісуса не було жодного бажання з ким-небудь що-небудь обговорювати (а тут – якийсь юдей з розмовами пристає).
Можна не сумніватися, що така відособленість не залишалася непоміченою серед сусідок, і ім’я самітниці, нам невідоме, не раз схилялося в незлобивих бесідах біля цього колодязя. Утім, сьогодні в проповідях часом звучать куди більш бурхливі ідеї про особисте життя тієї жінки, ніж ті фантазії, що спадали на думку сучасних їй пліткарок. Що ж насправді ми можемо знати про цю жінку з мізерних відомостей євангельського тексту?
По-перше, що б там не вигадували серцезнавці від кафедри, вона – жінка цілком благопристойна. У тексті й натяку немає на розпусність її характеру або розпусний спосіб життя. П’ять разів вона офіційно була одружена. Ми не знаємо, яким чином склалося її настільки непросте життя – скільки разів із цих п’яти вона овдовіла, скільки разів отримувала від чоловіка розвідний лист. Але те, що якийсь чоловік знову ввів її у свій дім, свідчить, що на той момент вона мала офіційний статус вільної жінки. Інакше він вважався б перелюбником і був би побитий камінням разом зі своєю співмешканкою.
У тому, що цей чоловік не був їй чоловіком – не її вина. У патріархальному суспільстві чоловік вирішував, чи вводити жінку в дім як дружину, чи як наложницю. Нам невідомо, чому цей чоловік взяв її саме в такому статусі. Однією з причин тому могло бути небажання ділити з її дітьми спадщину своїх дітей від попереднього шлюбу.
Майнові питання відігравали не останню роль у формуванні сімейних стосунків. Пам’ятаєте, як найближчий родич чоловіка Руфі відмовився придбати його земельний наділ, оскільки за законом про левірат його діти не успадкували б цю інвестицію? Та й сама Рут не сміла вимагати від Боаза шлюбних зобов’язань, спочатку запропонувавши йому себе в статусі наложниці. Найімовірніше – з тієї самої причини, бо вкрай малоймовірно, щоб Боаз, заможний ізраїльтянин зрілого віку, не перебував би в шлюбі або, принаймні, не був би вдівцем.
По-друге, вона – жінка стійка. Навряд чи вона з дитинства мріяла про таку долю – один за одним ховати чоловіків або знову опинятися на самоті з розбитим серцем і розлучним листом у руках. Як будь-яка дівчина, вона хотіла мати дім, турботливого чоловіка, спокійну старість в оточенні онуків. Але життя не було до неї поблажливим. Проте, мінливості долі не зломили її сильного характеру.
Наступний висновок, який ми можемо зробити, вона – жінка старанна, працьовита, хороша господиня. Шанс повторного заміжжя для вдови був невеликий. Для розлученої – ще менший. Цю ж жінку вже шостий чоловік вводить господинею у свій дім!
До того ж вона – жінка недурна. Тонкий сарказм, з яким вона вступає в бесіду – ознака гострого розуму.
– Що, єврей? Куди поділася вся твоя юдейська пиха, коли нужда здолала?
– Пане мій, тобі й колодязної-то води зачерпнути нічим, а в тебе, піди ж ти, – жива!
– Навіть праотець Яків цю мертву воду пив. І сини його, патріархи колін Ізраїлевих, пили цю, іншої не мали.
Ким же ти, молода людина, себе уявив?
– Ну, тебе понесло! Якщо в тебе невичерпне джерело живої води, що ж ти тут біля колодязя сидиш, у мене мертвої води просиш? Ти мені своєї дай, щоб і мені до колодязя не треба було бігати!
Останнє, і найважливіше. Співрозмовниця Ісуса – жінка благочестива. З’ясувалося, що Ісусу відомі факти її життя, про які повною мірою не міг знати ніхто, крім неї самої. Вона розуміє, що перед нею пророк, здатний відповісти на будь-яке запитання. Причому, чи випаде нагода запитати ще про що-небудь – невідомо.
Читайте також:
Ось особисто вас що хвилює найбільше? Якби була така можливість поставити віч-на-віч одне-єдине запитання комусь, хто знає все, про що б ви запитали?
Найважливішим для цієї жінки було: яке поклоніння угодне Богові? Отримавши ж відповідь, “жінка залишила свій глечик для води, повернулася в місто і сказала людям: “Ідіть і подивіться на Людину, Яка розповіла мені все, що я зробила. Чи не Христос Він?”… Багато самаритян із цього міста повірило в Нього завдяки словам жінки… А цій жінці вони сказали: “Тепер ми віримо вже не тому, що ти нам розповіла. Ми чули Його самі й знаємо, що Він справді Спаситель світу”” (Від Івана 4:28,29,39,42).
