Приїхав папа нещодавно до Канади і просив вибачення у місцевих тубільців. Такий собі антиколоніальний акт сучасності. Гаразд. Це правильно і справедливо. Але як так сталося, що такому великому поборникові соціальної справедливості заступило очі й він абсолютно не бачить зла росіянського імперіалізму?
Відповідь насправді дуже проста. Тому що любов засліплює, а папа є неприхованим русофілом. Як і багато хто, зрештою, на Заході. Втім, такими русофілами є частенько люди, які знають росію тільки з книжок. Інтелектуали-розумники, якщо хочете.
Тут мимоволі пригадується відома мудрість: той, хто любить тебе, простить тобі твої найважчі гріхи, а хто не любить, не простить тобі й твоєї святості. Так і тут, замилування, так званою, «російською душею», зображеною в літературі, засліплює очі. Цього разу очі папи.
Кілька думок про це. Перша. В кожному народі є справді благородні й високодуховні люди. Однак, це нічого не говорить про весь цей народ в цілому. Відсилання до загального, щось на кшталт «я не вірю в жорстокість російського народу, бо в нього є достоєвський» − це якесь дурисвітство. Тому що достоєвський − це щось дуже конкретне, а російський народ − вкрай абстрактне. Така собі ідеалістична фікція. Хто коли-небудь бачив російський народ? Ніхто. Як ніхто не бачив ніколи український народ чи будь-який інший. Ми бачимо конкретних росіян. І вони, на жаль, є доволі жорстокі. Це не просто найманці, окремі від народу, як собі думає папа. Мовляв, народ хороший, а всі, хто конкретно чинить зло в Україні − найманці, а не представники народу. Думати так − себе дурити.
Друге. Достоєвський. Колись зачитувався ним. Хоч і був католиком. І завжди бачив його антизахідництво. Але ніколи не ставився до цього, як до чогось серйозного. Але після 24-го лютого Достоєвського продав, гроші ж переказав на ЗСУ. Тому що антизахідництво − зло. Ось слова князя Мишкіна, ідеального героя Достоєвського з цього літературного шедевра росіянського гуманізму:
«Надо, чтобы воссиял в отпор Западу наш Христос, которого мы сохранили и которого они и не знали! Не рабски попадаясь на крючок иезуитам, а нашу русскую цивилизацию им неся».
Будьмо чесними, саме цю пісеньку співає сьогодні путін.
Третє. Папа ідеалізує російський народ, а окремі випадки негідної поведінки росіян відділяє від нього. Тут у ньому проявляється «католицизм», себто схильність до загального та ідеального. І це штовхає його в неприховане русофільство. І це банальний самообман. Тому що реальність кардинально протилежна. І того, чим папа є замилуваний, просто не існує в реальності. У мене, наприклад, є добрі друзі росіяни. Я їх поважаю. Вони реально існують. Вони є справді люди совісті. Але вони є винятком із загальної маси. Тому ідеалізувати весь російський народ на основі деяких письменників, як це робить папа, я не збираюсь. Про російський народ більше говорять численні випадки поведінки росіян в Україні та цілому світі − і вони, на жаль, не такі райдужні, як у сприйнятті папи Франциска.
Читайте також:
Російський народ є важко хворий. І йому потрібне зцілення, а не нести іншим, Боже збав, свою цивілізацію. І я пишу це при всій повазі до моїх окремих друзів-росіян.
