Як християни, ми часто визначаємо себе за ідеологією, але Ісус закликає нас до глибшого відчуття ідентичності.
Іноді цілком гарне слово втрачає своє значення настільки, що його варто відкласти в сторону, принаймні тимчасово. Називати когось «фундаменталістом» у 1923 році, коли цим словом позначали християн, які вірили в надприродне, − це зовсім інша річ, ніж у 2023 році, коли воно передає сектантську войовничість.
Кілька років тому я зрозумів, що ще одне гарне слово втратило своє значення: «світогляд».
«Кожен має свій світогляд», − казали колись. Звичайно, це було і є правдою, що сітка, через яку ми бачимо реальність, формує те, ким ми є. Але з роками я зрозумів, що світогляд втратив своє значення. Але з роками я втомився чути, як слово «світогляд» вживається як перелік поточних суперечок у культурній війні, до яких додається «правильний» християнський погляд.
Я також дедалі більше переконувався, що розмови про «світогляд» припускають щось, що я не вважаю правдивим чи біблійним: це віра в те, що люди приймають когнітивні аксіоми і застосовують їх у своєму житті. Кожен, хто мав справу з реальними людьми, знає, що набагато частіше трапляється протилежне. Я бачив незліченну кількість людей з «біблійним світоглядом», які миттєво змінювали свій курс, коли їх впіймали на позашлюбному зв’язку.
Передмова Тіма Келлера до нового перекладу «Особистості та світогляду» Й. Г. Бавінка (Crossway) аналізує багато моїх небажань. Деякі з вас позіхають навіть від згадки про давно померлого голландського реформатського богослова, але книга варта своєї ціни, хоча б через передмову Келлера та вступ, написаний її перекладачем і редактором Джеймсом Еглінтоном. Обидва автори вказують на суттєву різницю між «баченням світу» і «світоглядом».
Вони стверджують, що в той час, як кожен має «бачення світу», дуже мало людей мають світогляд.
Еґлінтон визначає «бачення світу» як «набір інтуїцій про світ, сформованих в індивіда його сім’єю і домашнім оточенням, вчителями і освітою, а також широкою культурою, в якій він живе», в поєднанні з «особливостями темпераменту окремої людини». Це унікальне поєднання дозволяє людині мати «дієву систему координат, з якою можна жити день у день».
Іншими словами, ми бачимо світ не лише з точки зору тверджень, які ми стверджуємо і заперечуємо, або виходячи виключно з нашого соціального і культурного оточення, але й з точки зору нашої особистості.
Це одна з причин, чому багато людей люблять дізнаватися свій номер еннеаграми або свій тип за Майєрсом-Бріггсом, або навіть просто проходити один з тих онлайн-тестів «Який ви персонаж Marvel?».
Ці речі можуть дати, принаймні, метафору, щоб описати, чому ми з дружиною так по-різному реагуємо, коли чуємо, що друг потрапив до лікарні після автомобільної аварії.
Якби ви могли побачити кульки думок над її головою, то побачили б щось на кшталт: «Ми повинні об’єднати людей, щоб забезпечити їжу для їхніх сімей і знайти спосіб, як відправити дітей до школи».
Тоді як моя кулька слів сказала б: «Життя коротке і крихке. Смерть прийде за всіма нами…», а потім переходила до 104-го псалма, цитат Вокера Персі та слів пісні Джиммі Баффета «Він поїхав до Парижа».
Ми з нею набрали б майже однакову кількість балів у «світоглядному опитуванні» щодо наших принципів і цінностей. Ми можемо підсумувати ці різні способи реагування словами: «Я − четвірка в еннеаграмі, а вона − двійка». Навіть тоді ми усвідомлюємо, що людина − це загадка, і ніхто з нас не може бути повністю «пояснений» як «світогляд» або як «особистість», навіть для самих себе.
За словами Бавінка, хоча кожна людина потребує «бачення світу» − тих базових припущень і сіток, які допомагають прожити життя, − дуже мало людей розвинули те, що він назвав би «світоглядом», тобто більш чітко окреслене навмисне відчуття сенсу життя.
Багато людей живуть все своє життя, ніколи не ставлячи під сумнів свої базові припущення або припущення своєї спільноти. Проте деякі люди − часто під час кризи − ставлять собі запитання: «А що все це означає?».
Фредерік Бюхнер якось сказав, що в будь-якій церковній службі є один тихий момент, коли проповідник відкриває Біблію для читання − і принаймні деякі люди в громаді сподіваються почути відповідь на одне-єдине питання: «Чи це правда?».
Одна справа думати, що Біблія дає нам хороші принципи для управління нашим життям, отримання духовного досвіду, аргументації наших «ціннісних» суперечок; або допомагає нам бути кращим подружжям, батьками чи громадянами.
Зовсім інша справа запитати: «Що це означає, якщо це дійсно правда, що все, видиме і невидиме, тримається на Слові Його сили?» і «Що це означає для мене, якщо дійсно існує Бог, в якому я живу і маю своє буття?» і «Що зміниться в моєму житті, якщо це правда, що Ісус любить мене, це я знаю, тому що Біблія говорить мені про це?».
На відміну від того, як слово «світогляд» використовується в більшості популярних християнських контекстів, світогляд не є певним набором абстракцій, з якими людина погоджується, а потім просто застосовує до різних питань істини. Це, серед іншого, усвідомлення того, яка історія є правдивою і яку історію ми проживаємо. Що стосується християнської історії, то сюжетна лінія не вирішується в короткостроковій перспективі.
Коли учні розлютилися на Ісуса на березі моря, після того, як він перейшов від годування натовпу до розмов про те, щоб з’їсти його шкіру і випити його кров, вони не отримали від Ісуса ранньої копії Книги Діянь Апостолів, не кажучи вже про дискусію про різні погляди на присутність Христа в Євхаристії. Симон не мав у своїй голові чернетки 1-го і 2-го послання Петра. Ісус просто запитав: «Ти теж хочеш піти?».
Відповідь Петра важливіша за мільйон «світоглядних посібників», які акуратно ділять нас на категорії. Він просто сказав: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!» (Ів. 6:68-69).
Багато в чому Петро не бачив дороги, якою йшов, а тим більше не мав достатньо знань, щоб мати вичерпну теорію про навколишній світ. Він просто знав, що ця людина була Шляхом. Він знав, що як би він не намагався це пояснити, піде за цим голосом у будь-яке непередбачуване майбутнє, куди б він його не покликав. Куди б не пішов цей Ісус, він був там, де хотів бути.
Чи жив він послідовно і узгоджено з цим? Ні. Кожна друга сторінка в Євангеліях показує, як Петро ефектно не розуміє щось, що робить Ісус − зазвичай, кажучи дурниці, які Ісус виправляє. Біля вогнища після арешту Ісуса, «світогляд» Петра, здавалося, був таким: «Я ніколи не знав Його».
Але Ісус продовжував переслідувати його. Ісус пішов за Петром після розп’яття і воскресіння туди, де Петро вперше знайшов Ісуса: під час риболовлі в Галілеї. І навіть після їхнього емоційного примирення Петро починає ставити дурні запитання, на які Ісус відмовляється відповідати. Проте останніми записаними словами Ісуса до Петра були ті ж самі, що й першими: «Іди за Мною».
Ваш сусід-атеїст − це більше, ніж його світогляд. Які б аргументи ви не наводили в кав’ярні, він складна людина і часто живе всупереч абстракціям, яких дотримується − так само як і ви. Можливо, він зможе назвати вам п’ятнадцять причин, чому вірити в Бога так само безглуздо, як вірити в Літаючого Спагетті-монстра.
Навіть якщо так, під цим «світоглядом» цілком може ховатися хтось наляканий, самотній і сором’язливий. І, можливо, він також запитуватиме себе: «А що, якщо це правда?» в ті моменти, коли його світогляд, здається, не «працює» − коли він дивиться на свою новонароджену дитину, або стоїть перед Великим Каньйоном, або чує 23-й псалом. І, можливо, іноді, під усіма своїми раціональними аргументами, він навіть сподівається, що це так.
Ви теж є чимось більшим, ніж ваш світогляд. Звичайно, філософські аргументи займають значне місце в історії Церкви і пошуку віри. Але «оновлення вашого розуму», до якого вас закликає Біблія, полягає не в тому, щоб вивчати тези дискусії, а в тому, щоб передусім нагадати собі про милосердя Боже. І через це ви приносите себе − знову і знову − як «жертву живу, святу і приємну для Бога» (Рим. 12:1). У цьому зусиллі залучені ви цілком − ваші почуття, інтуїція та бажання, а не лише ваш розум.
Ось чому більшість з нас на смертному одрі звертатимуться не до аксіом та аргументів, а до гімнів, які ми навчилися співати, до історій, які ми зрозуміли, що вони правдиві, і до людей, які були свідками світла, що сяяло в темряві, до слова, яке стало плоттю − нехай навіть у їхніх власних недосконалих, фрагментарних способах.
Читайте також:
Можливо, ми навіть не зможемо побачити це своїми фізичними очима в той момент. Але ми все одно знатимемо Шлях, яким хочемо йти, − і де б він не був. Це не той світогляд, який може вирішити всі питання і перемогти в усіх суперечках, але його вистачить на одне земне життя, і на життя, яке прийде після нього.
Автор: РУСЕЛЛ МОР
