Літківське Євангеліє (Літківське Чотириєвангеліє) — рукописна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва кінця 16 століття. Одне з чотирьох відомих волинських рукописних Євангелій 16 століття (три інші — Пересопницьке, Волинське та Хорошівське), повністю або частково написаних староукраїнською мовою.
Ось так поволі ми і підійшли до наступної української рукописної пам’ятки – Літківського Євангелія. Ми ніби зробили знову стрибок від друку до рукопису. Так воно і було тоді. Як ми довідалися, друк перших українських книг був доволі дорогим, і далеко не кожен, хто хотів долучитися до випуску книжок, мав такі можливости. Напевно, що і автор згаданого Євангелія вирішив дати життя своєму творові, тому і взявся сам за перо. Що їм рухало? Про це ні він, ні хто інший не донесли до нас жодного свідчення. Бо саме авторське слово виявляє нам оту рушійну спонуку до творчости. Проте існує думка, що Літківське Євангеліє – це плід спільної праці групи православних ченців та білого духівницва[1] і тому переписувачів і перекладачів Літківської Євангелії слід шукати серед українського православного священства Луцька. [2]
Крім того, що невідомо ім’я автора, сама історія пам’ятки ховає свої таємниці. Дослідники встановили, що пам’ятку переклали на Волині, у Луцьку приблизно в 1595-1600 роках. Пізніше пам’ятка, очевидно, належала ченцям православного Хрестовоздвиженського монастиря в Луцьку – ієромонаху Митрофану (Дементієвичу; був ігуменом з 1626 року) та архимандриту Тарасію (Черніховському; п. 1652 року), які доповнили її стислим монастирським пам’яником. Тоді ж до неї додали й 5 гравюр 1624- 44 двох майстрів (один з них – Ілля) з Києво-Печерської лаври. По смерті ченців пам’ятка зберігалася в Луцькому Хрестовоздвиженському монастирі. Потім, можливо в роки Руїни, її перевезли на Сіверщину.
Рукопис містить 255 аркушів. Більша частина тексту написана церковнослов’янською мовою, а один фрагмент — переважно староукраїнською. Даний фрагмент, ймовірно, має найраніше походження, він схожий з Пересопницьким Євангелієм середини 16 ст., Євангелієм 1570, Волинським Євангелієм 1571, а також із сербським євангелієм середини 16 ст. Каліграфічний український півустав рукопису подібний до того, яким писане Віленське Євангеліє 1594, створене віленським райцею Яковом Івановичем. Пам’ятка містить список передмови Феофілакта Болгарського, єпископа Охридського, має художньо оформлені заставки, на її срібному окладі 17 ст. зображено чотирьох євангелістів.
Увів Літківське Євангеліє до наукового обігу український філолог Олександр Грузинський, він же і виявив його у серпні 1909 в бібліотеці настоятеля Свято-Микильського храму в селі Літки (звідси й умовна назва пам’ятки) Остерського повіту Чернігівської губернії (нині село Броварського району Київської области) о. Я.Олександровича, де вона зберігалася як фамільна цінність.
У 1912 році рукопис досліджували науковці. Після зруйнування церкви в Літках у 1930-х роках місцезнаходження пам’ятки невідоме.
Олексаксандр Грузинський так описує своє знайомство з рукописним Євангелієм у настоятеля Свято-Миколаївської церкви[3] в селі Літки : «Наша праця має за мету долучити до цього незначного кола пам’яток перекладів Євангелія в XVI столітті на малоруську мову ще один, який я відкрив у серпні 1909 року уривок, що міститься серед рукописного тексту Євангелія волинського типу, який належав настоятелю церкви (нині покійному) в містечку Літки Чернігівської губернії отцеві Якову Олександровському, в родині якого воно зберігалось, як родова коштовність.[4] На жаль, ні сам рукопис, ні власник її не могли дати жодних посилань на те, як вона потрапила на лівий берег Дніпра. У цілому, походження цього рукопису і зміст її надзвичайно загадкові. Ми називаємо це Євангеліє за місцем знаходження – Літківським Євангелієм, незважаючи на те, що це лише випадкова ознака. Проте прилучити його цілком окреслено до іншого місця ми не маємо права, за браком у ньому будь яких безумовних даних.»[5]
Оправа Євангеліє збереглась добре. Дубові дошки обтягнуті старовинною шовковою тканиною бузкового кольору. На передній дошці по кутках закріплені невеликі вишукані прикраси у вигляді тонких пластинок із срібла з позолотою з зображенням євангелістів. Деякі з цих образів, особливо євангелістів Івана та Матвія, надзвичайно витончені. Посередині передньої дошки була ще одна пластина із зображенням розп’яття, яка не збереглась. Задня дошка обтягнута такою ж шовковою тканиною. Тут також збереглись чотири пластини – одна в середині і три по кутках, але без всяких зображень і описів.
Щодо подальшої долі Літківського Євангеліє може бути декілька версій. Одна з них, що воно було сховане від більшовиків. Інші, виникають після знайомства з історією сім’ї власника Євангеліє. У настоятеля церкви Якова Олександровського були три сини і дочка. Син Олександр, офіцер денікінської армії, загинув в 1920 р. Другий син Василь, учитель, працював у Москві. Дочка Віра була одружена за богословом М. М. Любичем. Третій син Олексій в 1896 році закінчив навчання в Чернігівській духовній семінарії і працював учителем богослов’я в Літківській школі. З 1903 році працював священиком в селі Заудейки Ніжинського району Чернігівської області. За життя Якова Олександровського в Літках була побудована ще одна церква Ново-Слов’янська. Яков Каленикович Олександровський помер в 1910 році й похований на цвинтарі біля цієї церкви.
Після смерті батька в 1913 рі в Літки повертається його син Олексій і стає священиком Ново-Слов’янської церкви. Треба думати, що Літківське Євангеліє, як сімейна реліквія, перейшло до нього. Сім’я Олексія та Віри Олександровських – син Володимир та дві дочки – Надія і Людмила. Володимир жив з батьками а дочки в Москві. В жовтні 1937 році Олексія Олександровського арештовують за звинуваченням у допомозі в організації Літківського повстання в 1920 році та проведенні антирадянської агітації. При обшуку вилучають речові докази, серед яких чотири книги. Назви книг в протоколі не наведені. Не виключено, що одна з них – Євангеліє. Арештованого супроводжують до Бро- варського РВ НКВД, а потім до Київської тюрми. До Києва його етапують тільки з паспортом. Книги залишились в Броварах і доля їх невідома. Трійка УНКВД 17.11.1937 року винесла вирок – стратити з конфіскацією майна. Вирок виконано 25.11.1937 р., поховано в Биківнянському лісі. Син Володимир залишився сам, мати померла раніше, без житла та статків. Виїхав до родичів в Москву і можливо з Євангелієм. Після війни надсилав звістки своїм товаришам до Літок. Подальша доля Володимира, його сестер і дядька Василя Яковича невідома. Олексій Якович Олександровський реабілітований в 1989 року.[6]
Ось така стисла історія Літківського Євангелія. Але хоч воно й не дійшло до нас, можливо, його і до цього часу зберігають, як сімейну реліквію, науковці все ж таки дослідили його мову. Хай не так, як мову Пересопницького, проте й ті дані дають дослідникам стверджувати, що і цей український рукопис, в якому церковнослов’янські слова замінено українськими, фразеологізми відтворюють українські реалії, речення побудовано за українськими моделями,[7] належить до, як згадував Олександр Грузинський, пам’яток перекладів Євангелій на українську мову…
(1) Одружені священослужтелі в одному християнському шлюбі без розлучення // українська версія «Вікіпедія»
(2) Рожко В. Рукописні пам’ятки православного життя Волині / В. Рожко // Свобода. – 2004. – 28 трав. – С. 26.
[3] Насправді, Свято-Покровської, бо Свято-Миколаївська, дерев’яна, згоріла в 1857 р. На її місці побудували нову, з цегли, і назвали Свято-Покровською. За зміною назви проглядається велике бажання Московського патріархату стерти з пам’яті стару назву церкви, навколо якої об’єднувалося літківське міщанське і ремісниче життя, де панував український дух незалежності // Літківське Євангеліє, українська версія «Вікіпедія».
[4] На першому аркуші цього рукопису був напис – “Черниговской епархии Остёрского уезда местечко Летки. Николаевской церкви настоятель Протоиерей Іаков Калинников Олександровський. 1908 серпень.”
[5] Грузинський О.С. Из истории перевода Евангелия в Южной России в XVI веке: Литковское Евангелие // Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. — 1911. — кн. 23. — Вип. 1 стор. 44-45 (переклад на українську – М.Н.)
[6] Літківське Євангеліє, українська версія «Вікіпедія».
[7] О. Р. Микитюк Становлення мовної норми в Україні // Журнал Український смисл» № 1 (2012)
[sc name=”futerblock” ]
