При згадці Содому ми насамперед думаємо про певний вид сексуальної нечистоти, який традиційно пов’язують із цим топонімом, – про содомію, мужолозтво. Йому ми схильні приділяти значно більше уваги, ніж решті гріхів, що їх новозавітні писання ставлять в один ряд із цим – свавілля, обман, заздрість, жадібність, плітки, лукавство, пихатість, хизування, хвастощі, порушення клятви… (1 Коринтянам 6:9, 1 Тимофію 1:10, Римлянам 1:29-31). Усі ці непотребства – гидота перед Господом. Чому ж вони згадуються нами набагато рідше?
Думаю, причина в тому, що ми підозрюємо: за іншими пунктами в нас у самих – не все гаразд. Від цього ж гріха нам набагато простіше дистанціюватися, щоб мати можливість із гордістю сказати: “Господи, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, кривдники, перелюбники, або як ці ось содоміти”.
Напевно, содоміти були й серед содомлян (мешканців міста), бо ті “були злі й вельми грішні перед Господом”, і їхні плани щодо лотових гостей були цілком конкретні. Однак Господь – справедливий суддя і не карає за гріховні помисли, якщо такі не були втілені в дії. Інакше – хто б із нас не виявився б винним?
Недарма для своїх учнів Ісус у Нагірній проповіді піднімає планку моральних критеріїв вище від Закону, вище від праведності книжників і фарисеїв: не тільки не творіть гидот – навіть не думайте про них.
“Бажання зачинає і породжує гріх, а скоєний гріх породжує смерть” (Якова 1:15 NRT).
У будь-якому разі, в біблійній розповіді реалізувати свої содомітські наміри щодо лотових гостей содомлянам не вдалося (Буття 19:11). За що ж тоді місто впало в немилість? “Ось який був гріх Содоми, сестри твоєї: були в неї та в доньок її велич, достаток, добробут і спокій, але ніхто з них не допомагав жебракові та бідняку. Загордилися вони й стали чинити гидоти переді Мною, і Я відкинув їх, коли це побачив” (Єзекіїль 16:49,50 РБО).
Загордившись, вони самі для себе стали богами, самі стали вирішувати – що є добро, а що – зло. Вони відкинули Господа, і тому і Він відкинув їх. Інше – породження їхнього власного хибного розуму. Як пише про це апостол Павло (Римлянам 21-32), непотребства, які творять люди, – не причина Божого гніву, а його наслідок: “І пізнавши Бога, вони не прославили Його, як Бога, не подякували Йому, і не подякували йому, а натомість занепокоїлися у своїх думках, і потьмарилося безглузде їхнє серце”. За це Господь і віддав їх нечистоті, ганебним пристрастям і хибному розуму.
Читайте також:
Загордилися посеред величі, достатку, благополуччя і спокою – ось у чому, згідно з Писанням, полягає гріх жителів Содому! І, варто зізнатися, багато хто сьогодні вражений цією недугою не тільки за межами церкви, а й усередині її. Бо коли вважаєш, що хтось потребує спасіння більше, ніж ти сам, це і є гординя!
