Не так давно у крейдяних відкладеннях Ріо-Негро було зроблено унікальну знахідку: скам’янілість змії, яка мала пару ніг.* Ідеться не про крихітні кігтисті шпори, як у удавів чи пітонів, а про справжні, повністю функціональні кінцівки, тазові кістки яких були міцно з’єднані з крижовою кісткою хребта. Палеонтологи надали знахідці доволі промовисту видову назву — і, що показово, зовсім не латинську: Нахаш Ріонегрія (Najash rionegrina).
Івритське слово «нахаш» означає «змій». Саме цим словом у Біблії позначено істоту, в образі якої спокусник з’явився людині в Едемському саду (Буття 3:1). Згодом цьому змієві було сказано:
«За те, що ти зробив це, проклятий ти між усією худобою і між усіма звірами польовими; на череві своєму будеш повзати…» (Буття 3:14).
З цього випливає, що до прокляття нахаш пересувався іншим способом.
Практично в усіх публікаціях, присвячених цій знахідці, стверджується, що вона нібито змушує повністю переглянути наукові уявлення про еволюцію змій — мовляв, спочатку близько 90 мільйонів років тому в них розвинулися повноцінні кінцівки, а згодом вони їх утратили. Як би глибокодумно це не звучало, в цьому твердженні немає жодного слова істини.
По-перше
Наукові уявлення повинні ґрунтуватися виключно на спостережуваних даних. Однак жодних свідчень поступового розвитку кінцівок чи поступової їх утрати в цієї різновидності змій не існує. Є лише один зафіксований факт — змія з ногами. І жодних проміжних форм. Ідея будь-яких трансформаційних процесів є чистою вигадкою, цілком у дусі казкового вступу «давним-давно…».
По-друге
Твердження про десятки мільйонів років не витримує критики, адже спростовується як археологічними, так і письмовими джерелами. Ми знаходимо зображення лапатих змій по всьому світу — від кераміки корінних народів Америки до нефритових амулетів у Китаї, — що свідчить: люди були знайомі з такими істотами. Існують і численні письмові згадки.
Так, у «Повісті временних літ» (XII ст.) серед істот, яким поклонялися давні слов’яни, згадується Симаргл, відомий також як «Чернігівський звір». Зображення цього двоногого змія можна побачити на архітектурних елементах чернігівських і галицьких храмів XII століття, а також на ілюстрації в книзі Мавро Орбіні «Царство слов’ян» (1601 р.). Симаргл і сьогодні є символом міста Чернігова.
Австрійський історик Сигізмунд фон Герберштейн (1486–1566), перебуваючи послом у Московії, писав:
«Ця місцевість багата на гаї й ліси, де іноді можна спостерігати страшні явища. Саме там і нині чимало ідолопоклонників, які тримають у себе вдома, немов пенатів (домашніх божків), якихось змій із короткими ногами, чорним і товстим тілом, завдовжки не більше трьох п’ядей (близько 50 см), яких називають гивойтами…»
(«Записки про Московію», 1549 р.)
Цей опис проливає світло на те, ким були гивойти, яким у давнину поклонялися в язичницькому святилищі у Вільні (нині Вільнюс), про що свідчив польський історик Юзеф Ігнацій Крашевський (Sztuka u Slowian, 1858). Із цим узгоджуються й нотатки літописця Великого князівства Литовського Матвія Стрийковського (1547 – ?), який розповідав, що під головним вівтарем Віленського кафедрального собору бачив підземелля, де в язичницькі часи утримували й годували священних змій.
Відомий італійський купець і мандрівник Марко Поло (1254–1324), який прожив у Китаї близько 17 років, описуючи подорож до провінції Каражан, повідомляв про величезних змій із двома короткими ногами, кожна з яких мала по три кігті:
«Їхні щелепи достатньо широкі, щоб проковтнути людину, зуби великі й гострі, а зовнішність настільки грізна, що ні людина, ні тварина не можуть наблизитися до них без жаху».
Мандрівник зазначав, що ці рептилії вели нічний спосіб життя, мали «очі, більші за корж», а вдень ховалися від спеки в печерах. Їхні масивні тіла залишали на землі глибокі борозни, «ніби по піску тягнули важке колоддя». Місцеві мешканці, знаючи їхні стежки, закопували там загострені кілки з залізними наконечниками. Поранені істоти невдовзі помирали.**
По-третє
Використання терміна «еволюція» для опису гіпотетичної втрати зміями ніг є маніпулятивним, адже цей термін уже давно й однозначно пов’язаний з еволюційною теорією Чарльза Дарвіна, що передбачає прогресивний характер видоутворення. Втрата ж раніше наявних органів — це не прогрес, а деградація.
По-четверте
В оману вводить і вживання поняття «наукова теорія» щодо уявлень про еволюцію. Справжня теорія ґрунтується на фактах і починається з гіпотези, яка з часом підтверджується спостереженнями та має високу передбачувальну силу. Ідея ж, яку доводиться повністю переглядати з кожним новим фактом, не є науковою теорією за визначенням.
Звісно, додаткові припущення дозволяють узгодити будь-який факт із будь-якою теорією. Але якщо знехтувати принципом бритви Оккама (ймовірнішою є теорія з меншим числом припущень), зрештою не залишиться нічого, окрім самих припущень.
* Apesteguía S., Zaher H. A Cretaceous terrestrial snake with robust hindlimbs and a sacrum. Nature 440: 1037–1040 (2006).
** Про інші письмові свідчення одночасного існування людини та вимерлих рептилій див. «Динозаври в Біблії та історії».
Читайте також:
