Нове дослідження показує, що на тлі пандемії рівень участі в молодіжному служінні і з дітьми в церквах у Великобританії, США, Бразилії та Канаді різко знизився.
Джерело: christianpost.com
Новий звіт, опублікований наприкінці минулого місяця, під назвою «Чи потрібен новий план служіння для дітей?» був написаний групою академічних дослідників та практиків служіння. На основі даних онлайн-опитування, зібраних у Бразилії, Канаді, Великобританії та США в червні 2021 року, звіт опублікував Ліверпульський університет Хоуп.
Дослідження зібрали погляди та досвід 139 керівників церков, 16 шкіл та 113 християнських батьків під час пандемії COVID-19.
Загалом у звіті зазначено, що пандемія «несприятливо вплинула» на «формування віри» у дітей, і існує «нагальна потреба, щоб церковні лідери та парацерковні організації надали пріоритет служінню серед дітей і сформували чіткі стратегії для подальшого розвитку».
У звіті зазначається, що під час пандемії спостерігалося зниження взаємодії дітей та сімей з їхніми церквами. Крім того, «почуття вилученості, ізоляції та маргіналізації дітей із церков були широко поширеними, а також уявлення про те, що служіння серед дітей не є таким пріоритетним, як служіння з дорослими».
Лише 2 % церков у Великобританії, Бразилії, Канаді та США намагалися створити стратегічні плани для дитячого служіння, виявили дослідники.
«Сім’ї високо цінували стосунки, але виявилися одним із найскладніших аспектів для церков, – йдеться у звіті. – Роль дітей у церквах, здається, стала більше пасивною, ніж активною. Так само, християн-батьків часто розглядають як прості канали для передачі церковного забезпечення та ресурсів дитині, а не сприймають самих батьків як ресурси. Тому між батьками-християнами й церквою існують скоріше трансакційні відносини, ніж стосунки та співробітництво».
У звіті також зазначається, що батьки-християни «почували себе погано підготовленими для виховання віри своєї дитини» і що «церковна підтримка їх у цьому була обмеженою». Крім того, співробітництво між сім’ями, школами та церквами «було мінімальним».
«Церква часто розглядається як постачальник послуг, а не як партнер», − підкреслюється у звіті. − Помічено розрив між тим, як церкви підтримують школи та сім’ї: чи контент чи зв’язок є найефективнішими».
У звіті робиться висновок, що церкви повинні мають «переглянутий підхід», який втілює «більший зв’язок у відносинах, а не в основному керований змістом чи програмою».
«Зрештою, має бути чіткіше спілкування, більша ясність і сильне відчуття цілі серед усіх, хто бере участь у формуванні віри дітей, щоб найкраще служити дітям у наступні сезони», – додається у звіті.
Дослідники, які працювали над звітом, включають викладача Ліверпульського університету Хоуп Сару Холмс, президента Спілки Святого Письма Канади Лоусона В. Мюррея, координатора душпастирської роботи в Інституті теології Маргарет Бофорт у Кембриджі Сью Прайс та професора Школи євангельського богослов’я Трініті Мімі Ларсон.
«Я думаю, що якщо ми насправді не плануватимемо і не будемо стратегічними, то ми за замовчуванням матимемо мінімум, що ми й бачимо», – сказав Холмс Premier Christian News.
«Ми виявили, що спільноти, як правило, не дуже добре усвідомлюють важливість того, щоб ділитися вірою з наступним поколінням, і навіть часто команда лідерів не дуже зацікавлена в цій стороні служіння».
Холмс додала, що багато респондентів повідомили, що деякі діти та сім’ї не повертаються до церкви після пандемії.
Читайте також:
«І, як я вже сказала, це справедливо в усіх країнах, з якими ми говорили. Ми бачимо зменшення залучення дітей та сімей», – зазначила Холмс, додавши, що результати зменшення відвідуваності та залучення є «тривожним».
«Якщо ми віддаємо пріоритет служінню дорослих, що, здається, має місце зараз, перенесімось на 10, 20 років вперед: “Хто буде в наших церквах?”. Зараз у нас там дуже мало дітей, молоді та сімей».
