Аргументи про існування Бога, засновані на наявності у світі порядку, устрою та доцільності, отримали назву телеологічних аргументів (від грецького «телос» – кінець, призначення, закінчення, виконання, результат). Різні формулювання цих аргументів ми зустрічаємо протягом усієї історії людської думки, починаючи з класичної грецької філософії. Так, Арістотель стверджував, що все у світі має призначення, і від призначення об’єкту значною мірою залежать його властивості. А це значить, що за властивостями об’єкта можна судити про його призначення. І, оскільки людина має такі властивості, як розум і совість, то її призначення – жити розумно і по совісті.
Телеологічну аргументацію ми знаходимо в міркуваннях Сократа, Платона, Філона Олександрійського. До цієї категорії відноситься й останній з «П’яти шляхів» Фоми Аквінського. У «Діалогах щодо природної релігії» Девіда Юма (1711–1776) деїст Клеант озвучує наступне формулювання цього аргументу: будь-яка конструкція передбачає наявність конструктора. Велика конструкція має на увазі наявність великого конструктора. Світ – велика конструкція. Отже, у світу повинен бути Великий Конструктор.
Читайте також:
Засновник експериментального наукового методу Френсіс Бекон (1561-1626) писав: «Поверхнева філософія схиляє розум людини до безбожництва, глибини ж філософії звертають уми людей до релігії». З розвитком науки ми дізналися набагато більше про світ, в якому живемо, і сьогодні саме природознавство надає нам безліч свідчень про розумний задум, закладений в основу світобудови.
