Ви, напевно, не повірите, але батьком класичної церковної експозиційної проповіді є не Ісус і не апостол Павло, а Оріген. Так, саме Оріген. Один з учителів ранньої церкви, який жив у ІІ-ІІІ ст. Саме він перший в історії церкви почав практикувати екзегетичну гомілію*, послідовно роз’яснюючи Писання вірш за віршем.
В апостольський період загальноприйнятою була зовсім інша форма проповіді. Новий Завіт містить численні приклади цього. І те, що ми бачимо в ньому, це, зазвичай, не тлумачення якогось конкретного тексту Писання, а передусім пряме слово про Христа, яке містить заохоту триматися віри. І таке слово містило в собі цитати із Закону, Пророків та Псалмів, які служили його підтвердженням.
Найкращим прикладом такої «проповіді», яка звучала на зібраннях в апостольський період, є Послання до Євреїв, яке так і називається – ὁ λόγος τῆς παρακλήσεως – «слово потіхи» (Євр. 13:22). Саме такою була звична назва «проповіді» в ті часи – λόγος παρακλήσεως – «слово втіхи», як ми це чітко бачимо в Книзі Дій: «А по прочитанні Закону та Пророків наставники синагоги послали їм сказати: «Мужі брати, як маєте якесь слово втіхи для народу, скажіте» (Дії. 13:15).
З іншого боку ми бачимо також проповіді у формі доктринальних повчань та етичних настанов. Але це не були експозиційні проповіді в класичному сенсі слова, які б тлумачили прочитаний у зібранні текст Писання. Справжня експозиція народилась у церкві в ІІІ ст. І її батьком був Оріген.
Для експозиційної проповіді є необхідний певний літургійний контекст, при якому на зібранні традиційно читається Писання, а потім проповідник роз’яснює прочитаний текст. І такий контекст сформувався в церкві в кінці ІІ-го на початку ІІІ-го століття.
В І-му столітті загальноприйнятою була застільна форма зібрання, на якому переважали довільні звернення та виступи учасників трапези. Кожен з присутніх міг вільно звернутися до всієї спільноти з якимось словом, як свідчить про це святий Павло: «Що ж, брати? Коли ви сходитеся, а той має пісню, той навчання, той об’явлення, той мову, той пояснення – все хай буде для збудування!» (1 Кор. 14:26). Читання яких-небудь текстів у зібранні теж було довільним.
Тільки в пізніший період, вже на заході апостольської доби, ми, здається, чуємо заклик до регулярного читання авторитетних релігійних текстів. В посланні до Тимотея сказано: «Поки я прийду, віддавайся читанню, умовлянню (τῇ παρακλήσει) та навчанню» (1 Тим.4:13). І йдеться, безперечно, про читання Писання та гомілетичну діяльність під час зібрання. І тільки, як уже було сказано, під кінець ІІ-го, на початку ІІІ-го століття така практика стала традиційною та класичною. Перші екзегетичні гомілії зустрічаються вже в ІІ-му столітті, але тільки Оріген, цей яскравий представник олександрійської школи, поставив їх на регулярну основу.
*Гомілія (грец. ὁμιλία – «спільнота, спілкування, бесіда», від ὁμός – «рівний, подібний» і ἴλη – «група, невелика спільнота») – аналітико-екзегетична форма проповіді (зазвичай християнської, але також іудейської), що містить тлумачення прочитаних місць Святого Письма.
