Ні Писання, ні наука, не дають підстав говорити про расове розрізнення людей на підставі будь-яких зовнішніх ознак. Про раси людей стали говорити лише пару століть тому. Спочатку – в контексті работоргівлі, але особливо активно – з поширенням еволюційної теорії. Чому ж у людей відрізняється колір шкіри?
Здавалося б, все зрозуміло: Бог створив тільки одного чоловіка і одну жінку (Буття 1:27), генетично ідентичну йому у всьому крім Y-хромосоми, яка визначає чоловічу статеву приналежність. «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх» (Дії 17:26). У них народилися сини і дочки (Буття 5: 4). Нащадком одного з них, Сифа, були праведний Ной (Буття 5: 25-29) і його сини (Буття 9: 18-19), від яких і пішли всі народи землі, якими б «расовими» ознаками вони не володіли.
Всі люди (за винятком однояйцевих близнюків, що є один одному природними клонами) відрізняються один від одного по безлічі ознак – кольору шкіри, і волосся, формою і кольором очей, зросту, комплекції і т.п. Але про раси людей стали говорити лише пару століть тому. Спочатку – в контексті работоргівлі, але особливо активно – з поширенням еволюційної теорії.
Рабство, будучи формою володіння особистістю як власністю, існувало від самої зорі історії занепалого людства, але жодним чином не було пов’язане з «расовими ознаками», наприклад – кольором шкіри. Рабами могли бути як чужинці, так і одноплемінники. У міру поширення біблійного світогляду рабство в Європі зникає як явище, за винятком рідкісних рудиментарних проявів. Як на викорінення рабства вплинуло повстання рабів під проводом Спартака в 74 – 71 рр. до н.е. – відомо лише марксистам. Але в XVII столітті работоргівля знову розквітає буйним цвітом у зв’язку з колонізацією Африки. Ось тоді-то уявлення про рабство і починають асоціюватися з чорним кольором шкіри.
Незважаючи на величезні доходи, які приносив цей брудний бізнес як самим работорговцям, так і скарбниці у вигляді податків, християни не переставали проголошувати, що невід’ємні права на свободу, сім’ю, майно і прагнення до щастя дано людині Богом при її створенні, і посягання на них неприйнятне. Примітна в цьому плані діяльність парламентарія Вільяма Уїлберфорса (1759-1833), завдяки зусиллям якого рабство і работоргівля були оголошені в Великобританії поза законом.
Вельми дохідна практика потребувала нового обгрунтування. Ось тут-то, як не можна до речі, і з’явилася праця Дарвіна «Походження видів шляхом природного відбору, або Збереження привілейованих рас у боротьбі за життя» (On the Origin of Species by Means of Natural Selection, or the Preservation of Favoured Races in the Struggle for Life). Все стало на свої місця: існують більш і менш привілейовані раси, і це – закон природи! А проти природи не попреш.
Насправді всі люди, будучи нащадками загальних прабатьків, куди більш схожі між собою, ніж відмінні один від одного. Генетичні відмінності між людьми становлять всього 0,2% від загального генома. І лише 0,012% відмінностей припадає на так звані «расові відмінності» (тобто всього 6% від загального числа відмінностей). Причиною появи «расових ознак» є перерозподіл вихідної генетичної інформації в потомстві. Наприклад, ступінь заповнення очного століття жировим прошарком визначає широту розрізу очей. А за колір очей, волосся і шкіри відповідає одна-єдина основна ознака – наявність або відсутність темно-коричневого пігменту, званого «меланін».
Наявність меланіну є домінантною ознакою, а його відсутність – рецесивним (тобто не виявляється, при наявному хоча б одному домінантному гені). На відтінок шкіри або колір очей впливають і інші фактори, наприклад – ступінь прозорості шкірних тканин або рогівки ока. Меланін теж не однаковий. Крім його основної форми, еумеланіна, існує ще феомеланин – пігмент жовто-оранжевого кольору, подібний рослинному каротину, який придає колір моркві. На відміну від еумеланіна, феомеланин не поглинає ультрафіолет, і тому шкіра у людей, організм яких виробляє тільки феомеланин, а еумеланіна не виробляє (таких відрізняє яскраво-рудий колір волосся і особливі пігментні плями – веснянки) найбільш чутлива до сонячного світла.
Але ці прояви не мають відношення до расової приналежності. Онук Авраама Ісав був рудим, хоч і відносився до семітських народів. Рудим був і цар Давид, нащадок його брата Якова. Правда, навмисна «благочестивість» перекладачів впливає на результат їхньої праці, і описувані одним і тим же словом «Адмони» (що означає «рудий») Ісав виявляється «червоний, весь, немов плащ волосяний» (Буття 25:25), а Давид – «білявий та вродливого вигляду» (1 Самуїла 17:42, пор. 16:12). Перед нашим уявним поглядом тут же виникає образ Давида, подібного до ідеального арійського юнака на плакаті Гітлерюгенд. Але не варто забувати – зовнішність Давида протиставляється на вигляд гідного помазання вигляду його старшого брата (1 Царств 16: 6-7). Та й Голіаф, побачивши «білявого» Давида, «з презирством подивився на нього» (1 Самуїла 17:42). Давид явно не відповідав прийнятим в тій культурі стандартам краси, і Богу довелося пояснювати пророку Самуїлу: «Господь дивиться не так, як людина. Людина дивиться на зовнішній вигляд, а Господь дивиться на серце »(1 Самуїла 16: 7).
До слова варто відзначити, що зовнішньою красою, швидше за все, не відрізнявся і найбільш відомий нащадок царя Давида – Ісус з Назарету: «немає в Ньому ні виду, ні величі; і ми бачили Його, і не було в Ньому виду, який привертав би нас до Нього» (Ісая 53: 2). Так що не можна виключати і того, що Ісус цілком міг би бути рудоволосий. Але вже що цілком однозначно – Господь не відзначався англосаксонською зовнішністю, як на більшості сучасних картинок!
Не були по виду англосаксами і Адам з Євою. Швидше за все, вони були схожі на сучасних мулатів – обидва були смаглявими кароокими брюнетами зі злегка кучерявим волоссям. Беручи до уваги велике розмаїття зовнішності людей, які населяють планету, ми можемо припустити, що кожен ген був представлений у них парою, що включає домінантний і рецесивний алелі. І тому їхні діти могли являти весь спектр можливих зовнішніх ознак, включаючи будь-який колір шкіри від світло-рожевого до майже чорного. Почасти така можливість і сьогодні простежується у дітей в сім’ях з багатим генотипом. Навіть – у близнюків. Це тирани прагнуть до похмурої одноманітності. Творець же – найбільший нонконформіст! Щоб переконатися в цьому, досить поглянути на різноманітну красу метеликів, птахів, квітів, тварин, і, звичайно ж – людей!
Однак після поділу людства на окремі народи (Буття 11: 8-9) жодна з етнічних груп не була носієм генетичного повного багатства всього людства. В результаті проявився так званий «ефект засновника популяції». Наприклад, в групі, де предки мали більш темну шкіру, і нащадки в основному були темношкірими. І чим ізольованішою була група, тим більш явно виражалася їхня відмінність. Так що правильніше було б говорити не про расові, а про етнічні ознаки.
Другим істотним фактором став вплив навколишнього середовища, настільки добре описане Дарвіном. Правда, всупереч його теорії, до появи нових властивостей воно не призводило, а лише відбирало вже наявні ознаки. Недарма, сам процес цей називається відбором – адже того, чого немає, і відібрати неможливо. Наприклад, більш світлошкірі мешканці екваторіальних районів землі більшою мірою, ніж їх темношкірі побратими, були схильні до захворювань, викликаним інтенсивним сонячним опроміненням. З іншого боку, темношкірі мешканці Північної Європи отримували недостатню кількість ультрафіолету під час заледеніння і страждали недоліком вітаміну D, що послужило причиною поширення серед них хронічного рахіту. В обох випадках у більш здорових членів етнічної групи і потомство було більш здоровим і численним, і через кілька поколінь несприятливі для регіону ознаки виявилися витіснені.
Втім, зацікавлені в збереженні настільки прибуткового бізнесу работорговці не покладалися на одну тільки навколонаукову аргументацію. Вони шукали і «богословські» виправдання своєї діяльності. Найбільш поширеним аргументом стала ідея, що чорна шкіра – результат прокляття Хама його батьком Ноєм. За цією теорією нащадки Хама успадкували від праотця як колір шкіри, так і відповідне йому прокляття, і тому повинні бути рабами у білих людей. Прихильників цієї точки зору не бентежило, що аж до XVIII століття, поки не виникла необхідність обґрунтувати правомірність торгівлі англійців африканськими рабами, нікому з тлумачів Біблії така ідея в голову не приходила. Але спиралася ця теорія не стільки на Біблію, скільки на незнання Писання тими, кому вона була адресована:
По-перше, в Книзі Буття геть відсутнє таке поняття, як «прокляття Хама». Навпаки, Хам отримав Боже благословення поряд зі своїми братами і батьком: «благословив Бог Ноя й синів його» (Буття 9: 1).
По-друге, Ной карає неповагу з боку Хама, свого молодшого сина, тим, що проклинає не його самого (носія Божого благословення), а його молодшого сина, Ханаана (Буття 9:25). Але Бог відкладає виконання цього прокляття до часу завоювання земель Ханаана ізраїльтянами.
По-третє, у хананеїв колір шкіри не чорний, і до африканців вони ніякого відношення не мають.
По-четверте, прокляття не є остаточним вироком – воно знімається при наверненні до Бога. Сам Ісус був частково хананеяном по лінії Рахав-блудниці, прабабусі царя Давида (Ісус Навин 2: 1-16; Мт 1: 5; Якова 2:25; Євреїв 11:31).
В наші дні расова єдність всього людства отримало наукове підтвердження в сфері генетики. З’ясувалося (Nature, January 1, 1987), що код молекули ДНК в мітохондріях клітин людського організму абсолютно однаковий у всіх людей світу – австралійців, азіатів, американців, африканців, європейців. Оскільки випадковий збіг такого складного коду виключено, цю молекулу все ми могли отримати тільки у спадок від загального предка. Мітохондрії є енергетичними станціями клітини і виходять за межі її ядра, а тому їх ДНК завжди передається дітям від матері. Таким чином, все людство, що населяє планету, має єдину праматір, яка була такою ж людиною, як і ми з вами. У всіх нас – загальний предок по материнській лінії, якого генетики охрестили «Мітохондріальна Єва».
З іншого боку, вивчення генетичного коду людини в японському Університеті передових досліджень показало (Science, January 16, 1995), що генофонд двох людей з різних кінців світу більш подібні, ніж у двох горил з одного лісу в західній Африці. І це не дивно: тварини спочатку були створені цілими популяціями «за родом їх», в той час як всі ми – нащадки єдиних батьків.
Завершальним же акордом стало повідомлення (Independent, November 23, 1995), що будова Y-хромосоми, яка відповідає за чоловічу статеву приналежність, також збігається на рівні загального предка у представників всіх типів людей, що населяють землю. Так що праотець у нас теж загальний – «Хромосомний Адам». І незалежно від того, подобаємося ми один одному чи ні – ми з вами однієї крові, ви і я!
Ні Писання, ні наука, не дають підстав говорити про расове розрізнення людей на підставі будь-яких зовнішніх ознак. За біблійними переказами, існують тільки дві раси людей: раса «першого Адама» і раса «останнього Адама», Ісуса Христа (1 Коринтян 15:45). Ось між ними щось – відмінність неймовірна: «Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Коринтянам 15:22).
[sc name=”obraz-podoba” ]
[sc name=”futerblock” ]
