За столом

Генка квапливо доїдав котлетку і крадькома кидав оцінювальні погляди на яблука. У вазі їх було чотири: татові, мамі, йому і молодшій сестричці Оленці. Одне з них справляло на нього гіпнотичну дію: воно було більшим за інші.

Оленка теж зуміла оцінити переваги цього яблука і теж на нього поглядала.

Тато сказав, не поспішаючи та ні до кого не звертаючись:
− Хороші люди зазвичай собі беруть менше, а іншим віддають більше.

− А погані, − сказала мама, серйозно дивлячись на тата, − ті завжди намагаються собі взяти побільше, а для інших їм і діла немає.

− Зате таких ніхто не любить, − зітхнув тато.

Генці стало трохи ніяково. Він неспокійно совався на стільці. Коли котлетка була доїдена, він рішуче взяв найбільше яблуко і поклав його перед мамою:

− Це тобі, − бадьоро сказав він.

Оленка теж не захотіла впасти в очах суспільства і найбільше з решти яблук поклала перед татом:
− А це тобі, − проспівала вона, дуже задоволена собою.

Тепер у вазі залишилося два яблука, але одне з них знову було найбільше.

Генка зіщулився, немов йому належало стрибнути в холодну воду, а потім із неприродною поспішністю взяв менше з них собі.

Що було робити Оленці? Вона взяла те, що залишилося. «Я ж не винна, що мені більше дісталося», − хитро говорили її очі у відповідь на недобрий погляд Гени. Генку стало трішки шкода себе. Він мигцем глянув на маму, потім на тата. Ніхто не посміхався. Генка обережно відкусив шматочок від свого маленького яблука і без жодної фальші в голосі сказав:
− А воно смачне…

Читайте також:

Потім він відкусив ще раз і додав уже абсолютно переконано:
− Смачніше за великі.

Please support us Газета Слово про Слово on Patreon!
Джерело
lio-blog.com
Exit mobile version