Давній єгипетський папірус віком близько 3300 років, що зберігається у British Museum, знову привернув увагу дослідників через опис людей незвично високого зросту. Деякі біблійні археологи вважають, що текст може мати непрямі паралелі з біблійними розповідями про велетнів, зокрема з традиціями про нефілімів. Водночас історики застерігають від буквального прочитання таких описів.
Джерело: Daily Star
Йдеться про так званий папірус Анастасі — письмовий документ, створений у період воєнних кампаній Давнього Єгипту. Текст має форму листа та описує складні військові маршрути, небезпечні території й загрози для мандрівників та воїнів.
Опис «шасу» та незвичний зріст
Автор папірусу на ім’я Хорі застерігає про небезпеку в гірських проходах, де, за його словами, перебувають представники народу шасу (або шашу), які ховаються в кущах і нападають на подорожніх. У тексті зазначено, що деякі з них мають зріст «чотири або п’ять ліктів від голови до ніг», що в перерахунку може відповідати приблизно 2–2,6 метра.
Уривок папірусу містить попередження про їхню войовничість і небажання йти на переговори, а також наголошує на самотності мандрівника без військової підтримки.
Біблійні паралелі та гіпотези дослідників
Дослідники з Armstrong Institute of Biblical Archaeology звертають увагу на можливі паралелі між цими описами та старозавітними згадками про велетнів, зокрема про Оґа — царя Башану, якого біблійна традиція називає одним із останніх представників роду рефаїмів.
У цьому контексті також згадується давній ханаанський клинописний текст, у якому фігурують імена та топоніми, що збігаються з біблійними назвами Аштарт, Едреї та рефаїмів. Деякі дослідники вбачають у цьому непряму позабіблійну паралель до біблійного наративу.
Наукова критика та альтернативні пояснення
Водночас значна частина істориків і єгиптологів наголошує, що народ шасу добре відомий з інших джерел як кочові племена Леванту. На їхню думку, згадки про зріст можуть бути перебільшеними військовими описами або відображати враження єгипетських авторів від фізично міцних воїнів, а не свідчити про існування надприродної раси велетнів.
Критики підкреслюють, що подібні тексти слід розглядати в контексті давньої військової риторики та пропаганди, а не як буквальні антропологічні свідчення.
Контекст біблійної традиції
У Книзі Буття (6:4) згадуються нефіліми — «могутні люди давнини», яких пізніша традиція часто ототожнює з велетнями. Водночас більшість богословів і біблістів зауважує, що ці тексти мають богословський і символічний характер, а не є історичним описом окремого етносу.
Обережність у висновках
Таким чином, папірус Анастасі залишається цінним історичним джерелом для вивчення військових маршрутів і уявлень Давнього Єгипту про навколишні народи. Проте твердження про існування «втраченої раси біблійних велетнів» більшість науковців вважає гіпотезою, яка потребує значно ширшої доказової бази.
