Відомий у християнському світі об’єкт — Туринська плащаниця — знову став предметом палких суперечок. Цього разу бразильський дослідник Сісеро Мораз (Cicero Moraes), спеціаліст з 3D-моделювання, оприлюднив результати цифрової реконструкції, які вказують на ймовірне художнє походження плащаниці, а не на її використання як реального погребального полотна Ісуса Христа.
Джерело: Christian Today
Що таке Туринська плащаниця?
Туринська плащаниця — це лляне полотно завдовжки понад 4 метри, яке, за християнською традицією, слугувало для поховання Ісуса після зняття з хреста. На ньому видно зображення чоловічого тіла з ранами, які відповідають опису розп’яття у Євангеліях. Для багатьох віруючих це — безцінна реліквія, яка зберігає слід воскреслого Христа.
Попри це, наукові дебати навколо її автентичності тривають десятиліттями. Деякі вчені вказують на точну анатомічну відповідність зображення і наявність пилку, характерного для Близького Сходу, а також сліди групи крові AB, що узгоджується з ранами від розп’яття.
Однак у 1988 році радіовуглецевий аналіз трьох незалежних лабораторій датує плащаницю XIII–XIV століттями, тобто добою Середньовіччя. Це поставило під сумнів її зв’язок з Ісусом, адже до цього періоду не існує достовірних історичних згадок про плащаницю.
Нове дослідження: цифрова реконструкція
Сісеро Мораз провів детальний аналіз, створивши дві моделі зображення плащаниці:
-
одну — на основі справжнього людського тіла,
-
іншу — використовуючи рельєфну скульптуру (низький барельєф).
Висновок: зображення на плащаниці набагато краще відповідає рельєфній моделі, ніж справжньому тілу. Це дозволяє припустити, що плащаниця могла бути створена як художній витвір, а не бути результатом контакту з тілом померлого.
«Зображення на Туринській плащаниці більше відповідає художньому низькому рельєфу, ніж прямому відбитку реального людського тіла», — стверджує Мораз у журналі Archaeometry.
У коментарі Live Science він додав:
«Ця матриця могла бути зроблена з дерева, каменю або металу і пігментована — або навіть нагріта — лише в точках дотику, що й дало такий характерний відбиток».
Читайте також:
