Цими вихідними ми святкували найважливішу істину у всесвіті, яка змінює світ, яка вражає серце, яка змінює парадигму, яка переорієнтовує життя: Ісус живий.
«Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї. Він казав: Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп’ятому бути, і воскреснути третього дня. І згадали вони ті слова Його!» (Луки 24:4-8).
Якщо тодішнє, теперішнє і майбутнє життя Ісуса правдиве, то воно повинно все змінити. Все повинно виглядати по-іншому у світлі цієї правди, що змінює світ. Якщо Ісус живий, то все змінюється. І хоча цієї неділі ми будемо особливо святкувати цю істину, ми повинні пам’ятати, що Ісус живий у кожному дні нашого життя. Коли ми втрачаємо цей факт, коли він стирається з нашої пам’яті, тоді ми цілком можемо опинитися в тому ж місці, що й ці перші послідовники, ставлячись до Ісуса, як до мертвого, а не як до живого.
Що ж відбувається, коли ми забуваємо? Як це виглядає на практиці? Можливо, принаймні такі речі починають відбуватися:
1. Ми починаємо жити у відчаї
Коли ми у відчаї, ми діємо виключно у сфері «зараз». Ми повинні діяти ЗАРАЗ. Ми повинні вирішувати ЗАРАЗ. Ми повинні скористатися перевагами ЗАРАЗ. Наша поведінка є необдуманою та екстремальною − немає часу думати, немає часу обмірковувати, немає часу дихати. Тільки час діяти. Ось що відбувається, коли ми забуваємо, що Ісус живий. Ми повністю втрачаємо наш погляд на час, обставини та пріоритети.
Це тому, що якщо Ісус не воскрес, то ЗАРАЗ − це все, що є насправді.
Оскільки ця мить − це все, що є, ми починаємо діяти у власних інтересах, завжди відчуваючи, що ми повинні виробляти власні рішення, незалежно від того, чи ці рішення суперечать нашій моралі та етиці. Але також тому, що ця мить – це все, що є, ми постійно живемо заради задоволення даної миті. Павло, звичайно, мав рацію, коли писав:
«Яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають? Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!» (1 Кор. 15:32).
2. Ми перестаємо відпочивати
Коли ми забуваємо, що Ісус живий, ми дрейфуємо до життя у відчаї; так само ми перестаємо знаходити справжній відпочинок. Нам важливо пам’ятати, що відпочинок − це не просто подрімати, не просто відключитися на деякий час, не просто поїхати у відпустку, хоча багато з цих речей можуть допомогти нам відпочити.
Ні, справжній відпочинок − це не просто припинення діяльності; справжній відпочинок − це стан душі. Це усвідомлення того, що вже нічого не потрібно доводити, бо Ісус завершив Свою справу:
«Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:28-29).
Але якщо Ісус не воскрес із мертвих, то Його справа не була і не є по-справжньому завершеною. Як наслідок, ми опиняємося в ситуації, коли нам нікуди й ні на кого покласти наш власний тягар.
Мертвий Ісус не може нести тягар наших зусиль.
Читайте також:
3. Ми відчуваємо себе забутими
Нарешті, коли ми забуваємо, що Ісус живий, ми відчуваємо себе забутими. Давайте на мить перевернемо питання: якщо Ісус воскрес із мертвих раз і назавжди, то що Він робить у Своєму воскреслому і вічному житті? Біблія дає нам відповідь:
«Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись» (Євр. 7:25).
Яка чудова думка, що Ісус − колись мертвий, а тепер живий навіки − прямо зараз заступається за нас. Що б не сталося в цьому житті, яку б роботу ми не втратили, які б стосунки не закінчилися, скільки б людей не відвернулися від нас, ми не забуті. Ісус взявся за нашу справу.
Ісус живий, друзі. Давайте сьогодні, і кожного дня, нагадувати собі про цей факт, який змінює все.
Автор: Майкл Келлі
