Що значить бути шляхетним?

Яке призначення людини в нестримному круговерті життя? Де взяти чарівну паличку, аби створити нею те, що зветься “добром”? І чи місце шляхетності на кульмінації драматичного сюжету сучасного світу?

Здається, наш нелегкий час, коли шкала цінностей повністю перевернута,
коли матеріальні блага повністю витіснили духовні, уже щезли такі поняття як честь, щирість, милосердя.
Проте, це не зовсім так. Є цінності, які не згаснуть ніколи і на них не вплинуть історичні кризи… Вони народжені, аби жити вічно.

Наша душа – це скриня, яку ми неквапливо і обмірковано наповнюємо особливими власними якостями. Хтось надає чимало місця чесності, для когось – передусім ласка і ніжність, деякі господині набивають скрині щедрістю і оздоблюють почуттям непідробної скромності. Ми всі можемо бути багатіями, дворянами й олігархами.
Ні. МИ ПОВИННІ НИМИ БУТИ. Всередині.

Душа – єдина у вашому житті річ, яка повинна вабити оточення королівською розкішшю, привертати увагу багатством і манити до себе блискучо-ніжними перлами любові.

У зворотньому випадку це ніщо інше, як порожня коробка.

То якими цінностями повинен володіти істинний шляхтич, справжній аристократ духу?

Перше – це самоповага. Вона є стрижнем, стеблом, з якого розпускаються перші пагони милосердя. Лише той, хто любить і гідно несе себе в житті, не дозволить Людині в дзеркалі вчинити всупереч законам моралі. Корінь гідності — у благородних переконаннях і думках, які панують у свідомості людини шляхетної.

Друге – це співчутливість. Куди легше пережити горе ближнього, аніж змиритися з хоч і невеликою, та власною невдачею. Розділяти чуже щастя – вміння непідробно щирих, тоді як співпереживати лихо – мистецтво благородних.

Третє – це відкритість. Частенько нам здається, що підкоригувати фатальний сценарій нещасних, хворих, поламаних долею неможливо, а інші допомоги й не потребують.

Та вони, десятки і сотні, стоять перед дверима нашої душі і гучно-прегучно стукають. Та ми не чуємо.

Тоді вони благають і щиро просять підтримки, доброго слова чи невеликої жертви. Та ми не розуміємо.
Зрештою, вони з’являються просто перед нами, усюди і щоразу, аби показати те, як очікують на руку помочі. Та ми не бачимо.

Ми затуляємо вуха від численних благань,
закриваємо тепло всередині власного серця,
замикаємо в своіх очах світло добра.

А якраз іх слід широко розплющити, аби завжди помічати тих, кому варто віддати частинку себе.
Ваша щира усмішка стане промінцем сонця для знедолених, а благородний вчинок – найбільшим даром для тих, кому вам більше нічого віддати.

Та чекайте подяки, не надійтесь на вигоду. Не заплямуйте ваше милосердя корисливими намірами, бо не потребує винагороди жертва, що йде від душі.

Шляхетство воно таке, самовіддане й безцінне.

[sc name=”futerblock” ]