Киріякé – це грецьке слово, від якого походить наше поняття «церква». Але давайте все з початку.
Там де в українській Біблії ви читаєте слово «церква», в грецькому оригіналі Нового Завіту знаходиться слово «екклесíя», яке буквально означає «скликання, зібрання, загальні збори, громада». В його корені лежить слово «калéо» і означає кликати. Ідеться про групу людей, які були буквально ВИКЛИКАНІ звідкись. Саме по собі слово «екклесíя» не є специфічним християнським терміном. Як і багато інших слів у Новому Завіті воно було звичним поняттям, яке вживалося у світському житті. Наприклад, у книзі Діянь 19:32 скликання громадських народних зборів теж названо «екклесíєю». Це як у наш час, для прикладу, «скликання» Верховної Ради. Таким чином, все вирішує питання: чия це «екклесíя», чиє це скликання, чия ця громада? Саме тому, коли святий Павло говорить про церкву, він як правило уточнює, що це «екклесíя Божа», «екклесíя Ісуса Христа» і т.і.
Гаразд, з грецькою здається все зрозуміло, але чому в українській мові новозавітне слово «екклесíя» передається словом «церква»? Звідки воно взялося, і що воно означає? Слово «церква», яким користуємося ми, пов’язане певним чином з поняттям «екклесíя», але не є його безпосереднім перекладом і має свою окрему історію. Воно теж походить від грецького слова, але іншого, і цим словом є «Киріякé», яке буквально означає «ТА, ЩО НАЛЕЖИТЬ ГОСПОДЕВІ», «ГОСПОДНЯ» (від слова Киріос – Господь). Але як це пов’язано з «екклесíєю»?
Ми вже показали, що коли Новий Завіт говорить про церкву, то не каже просто «екклесíя», а як правило робить уточнення «екклесíя Божа», тобто «зібрання Яхве». В ранній церкві було заведено говорити також «Киріякé екклесíя», тобто Господня громада. Але щоб не казати всю фразу повністю, в розмові говорили просто – «Киріякé», Господня. А чому Господня? Тому що «екклесíя» це слово жіночого роду. Іншими словами, коли віруючі говорили коротко «Киріякé» то «екклесíю» вони просто мали на увазі.
В такому випадку, слово «Киріякé» виступає як метонімія фрази «Киріякé екклесíя», Господня громада. Що таке метонімія? Метонімія – це заміна одного слова іншим на основі тісного зв’язку. Наприклад: «читати Шекспіра» – означає насправді «читати КНИГУ Шекспіра», отже під «Шекспіром» буквально розуміється «книга». Або наприклад, «з’їсти цілу тарілку». В даному випадку тарілка означає ЇЖУ в тарілці. Так само, КОЛИ КАЖУТЬ «КИРІЯКÉ» МАЮТЬ НА УВАЗІ «ЕККЛЕСÍЮ», КОЛИ КАЖУТЬ ГОСПОДНЯ – МАЮТЬ НА УВАЗІ ГРОМАДУ, КОЛИ КАЖУТЬ ЦЕРКВА – РОЗУМІЮТЬ ЗІБРАННЯ.
З цим здається розібралися, але яким це цікаво шляхом «Киріякé» трансформувалося в «церкву»? Трансформація проходила довгими історичними шляхами і наступним чином дійшла до нас: грецьке «Киріякé» перейшло в германське «кíріка» (від якого походить німецьке – кірхе та англійське – чирч); германське «кíріка» у свою чергу трансформувалося в слов’янське «цíрки» і нарешті в сучасне «церква».
Отже, церква – це «Киріякé», «Господня», «та, що належить Господеві». Таким чином віруючі одним словом «Киріякé» називали одночасно і ЗІБРАННЯ вірних, а також ТРАПЕЗУ, на яку вони сходилися, і сам ДЕНЬ коли відбувалося зібрання, ну і нарешті спеціальний ДІМ, в якому вони збиралися. Наприклад, греки до сьогодні називають неділю – «Киріякé». А італійці відповідно – «домéніка», від Домінус – Господь. Таким чином, ЦЕРКВА – ЦЕ ГОСПОДНЯ ГРОМАДА, ЗІБРАНА ЗА ГОСПОДНІМ СТОЛОМ В ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ В ДОМІ ГОСПОДНЬОМУ. Коротко – Киріякé, Господня! Як бачимо, церква, – це не просто збір людей чи матеріальна будівля, Церква – це «те, що належить Господеві», це насамперед люди, які є Господні, це Слово Господнє, це Тіло і Кров Господні, і разом з цим це святий день Господній і Господній дім молитви.
Більше про церкву:
«Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, МИ ГОСПОДНІ. На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати.» (Рим.14,7-9) – ЦЕ Є НАЙГЛИБША ІДЕНТИЧНІСТЬ ЦЕРКВИ. ВОНА – ГОСПОДНЯ, КИРІЯКÉ!
[sc name=”futerblock” ]
