Спостереження зі статей, соцмереж і коментарів, дискусій, монологів… Що важливо розуміти християнам Росії та України: «нет войне» не завжди означає, що всі ці люди поважають право України існувати як окрема незалежна країна, народ, мова, церква. В рамках депутинізації прокремлівського християнства важливо, щоб церква, церковні структури й церковні служителі позбавились, а точніше, повністю зреклися імперського погляду на український народ, імперського наративу про церкву та її історію, імперського наративу на «собирание земель русских».
Досить багато з тих, хто каже, і навіть досить голосно «нет войне», підтримують інтеграцію України під вплив Росії іншими так званими мирними способами, «м’якою русифікацією». Для церкви взагалі імперський наратив повинен мати абсолютний єретичний характер, має бути засудженим. Інакше це гріх проти Соборності церкви, коли якась нація самопроголошує своє право на ототожнення з «особливою духовністю» і «особливим покликанням країни» (як Ольга Голікова заявила недавно з кафедри).
Має бути зречення месіанського самообману, своєї ніби-то історичної та світоглядної унікальності тощо. Має бути зречення антицивілізаційного наративу. Бути проти путінського режиму, бути проти війни ще не означає бути з Україною як жертвою російської агресії як в 2014 (перше вторгнення), так і в 2022 (друге вторгнення і повномасштабна війна).
Має відбутися очищення російської церкви і російського християнського світогляду від імперіалізму в тому сенсі, щоб змінився погляд на повноправне і повноцінне існування будь-якої іншої нації без «принуждения к миру», без риторики самопроголошеного «старшого брата» навіть в баптистському чи п’ятдесятницькому, чи загалом в євангелічному середовищі.
Бути проти СРСР-2 не означає бути проти російської імперії і імперського наративу. Можна бути проти совєтів, і водночас підтримувати російський імперіалістичний а-ля «візантійський» наратив щодо інших націй та помісних церков…
Царство Боже − це взаємо-рівно-правне добровільне співіснування всіх націй та мов на умовах взаємної любові, довіри та турботи, без «принуждения к миру» будь-якою нацією. Саме тому потрібно зречення від імперіалістичного релігійного націоналізму, попри гасла «нет войне» та попри антирадянську риторику. Прославляється Ймення Ісуса Христа саме на умовах Царства Божого, а не просто за допомогою «нет войне», коли насильство можна вчиняти «м’яко» без вбивання…
Надіюсь, я зміг донести свою думку. Це щодо місіональної багатонаціональної інклюзивної природи Церкви… щодо місіональної Соборності Церкви… якщо це має хоч якесь значення… Хоча моє відчуття, що після війни нікого так не будуть «принуждать к миру и молчанию» як українських християн і Церкву, «ради мира» замовчати, «ради мира» не згадувати про страшні злочини, «ради мира» зректися своєї ідентичності… Зараз як ніколи для української Церкви важлива єдність саме на фундаменті Царства Божого, на умовах Соборності Церкви… Шануймося…
