Яких би теоретичних поглядів на мораль не дотримувалася б людина, на практиці всі апелюють до якогось об’єктивного морального кодексу, який не залежить ні від нашого знання про нього, ні від ставлення до нього. Інакше саме міркування про те, що правильно, а що ні, було б безглуздим.
Цей факт – основа будь-яких суперечок і дискусій з питань моральності, адже будь-який спір передбачає наявність певних критеріїв, за якими може бути визначений ступінь правоти того чи іншого опонента. Навіть ті, хто схильний заперечувати існування вищого морального кодексу, починають волати до добра і справедливості, варто тільки їм самим опинитися в положенні жертви несправедливості і зла.
Попри всю різноманітність звичаїв різних народів і культур, що населяють землю, в їх основі лежать єдині етичні принципи. Наприклад, в одних культурах чоловік може мати тільки одну дружину; в інших – стільки, «скільки в силах обійняти» (буквальне тлумачення цього твердження дозволяє мусульманам в деяких країнах мати до чотирьох дружин: мовляв – по дві кожною рукою); в інших же – стільки, скільки він в змозі утримувати. На підставі цієї відмінності робиться помилковий висновок, що мораль – поняття відносне і культурно обумовлене. Насправді ж ми тут маємо справу з відмінностями не моралі, а традицій. У підставі ж усіх цих настільки різних звичаїв лежить один і той самий абсолютний моральний принцип – подружня вірність є безумовною цінністю. В іншому випадку сама дискусія про те, скільки саме дружин може мати чоловік, була б безглуздою.
Навіть таке явище, як канібалізм має чітко виражений моральний вимір, і з цим сьогодні погоджуються всі антропологи. Мова не йде про крайнощі серед доведених голодом до божевілля людей за часів голодомору в Україні або ленінградської блокади. Але навіть там, де канібалізм є частиною культури, він всіма однозначно сприймається як зло. Поїдання людської плоті в язичницьких племенах не має ніякого відношення до розв’язання продовольчої проблеми. Це – частина ритуального жертвопринесення злим духам з подальшим причастям цій жертві, щоб захистити себе від шкідливого впливу цих духів. Як це не парадоксально, в практиці сакрального канібалізму поняття добра і зла чітко визначені: люди прекрасно розуміють, що догоджають саме злим силам, але йдуть на це зі страху перед цими силами.
Так, в різних культурах уявлення про власність можуть сильно відрізнятися, і це породжує всілякі кроскультурні конфлікти. Так, для європейця, який приїхав на сафарі власність – поняття декларативне, і він може обурюватися посяганням бушмена на свою рушницю. Для аборигена ж власність – поняття функціональне, і краща рушниця має належати тому, хто кращий мисливець. Але при цьому і той, і інший вважають привласнення чужої власності проявом кричущої несправедливості й засуджує такий стан речей.
Також по-різному в різних культурах може тлумачитися як таке, скажімо, відповідальність сторін за повернення позики. Але серед народів, які населяють землю спостерігається дивовижна одностайність щодо того, що слід вважати серйозним злочином – вбивство, зґвалтування, розбій, і т.п. І якщо основні етичні принципи грубо порушуються де-небудь в одному місці (наприклад, режимами Сталіна, Гітлера, Пол Пота і т.п.), це неминуче потрапляє під моральне засудження всієї міжнародної спільноти.
На якій підставі ті, хто заперечує існування моральних абсолютів, має право вимагати того ж від інших? Адже якщо абсолютних моральних норм не існує, то кожен вільний чинити на власний розсуд, в тому числі – вводити моральні норми. І це не буде ні неправильно, ні несправедливо стосовно інших, адже при відсутності об’єктивних етичних критеріїв ніщо не може бути названо неправильним або несправедливим – справа лише в розходженні смаків і думок.
Фольклор, література, драматургія, образотворче мистецтво, кінематограф – всі види людської творчості, так чи інакше, є носіями абсолютних етичних категорій добра, справедливості, цінностей, чеснот і т.п. Закладені вони й в традиціях життєвого укладу народів. Етичні норми – мудрість, випробувана не тільки практикою і часом, але і підтверджується моральними пошуками видатних мислителів усіх часів і культур. Так, одним з ключових понять китайської філософії є «Дао» (буквально – «шлях»), основний принцип для будь-якої особистої моральності й соціальної справедливості. Дао розуміється як якесь загальносвітове начало; як джерело, мета і найвищий стан буття у всій його повноті. Дао неможливо ні уявити, ні висловити. Але тільки ті діяння, які відповідають Дао, справжні й милостиві. Таким чином, поняття «Дао» є вираженням ідеї абсолютного морального початку в термінах східної філософії.
Читайте також:
Нарешті, про існування об’єктивного морального кодексу свідчить наявність такого поняття як «совість». Загальноприйняте уявлення про совість як інтуїтивну здатність людини відрізняти погане від доброго, формулювати моральні обов’язки й здійснювати моральний самоконтроль. На відміну від сорому (емоційної реакції на усвідомлювану провину), совість, згідно з Писанням, є поняттям духовним. Вона – голос Божий в душі людини. Поняття совісті універсальне і єдине для всіх людей, незалежно від їх світогляду і культурної традиції. «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі закон: вони показують, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну» (До Римлян 2: 14-15).
Всі вищезгадані свідчення вказують на існування об’єктивного морального принципу, що отримав назву «природний моральний закон».
