Полюби… Прости… Благослови…
Коли важко, камінь в грудях тисне,
Коли хтось поклав його навмисне,
Доторкнися струн душі живих.
Перед небом трепетно відкрий
Почуттів захованих скарбницю.
Глянь у слова Божого криницю:
Чи там має місце гнів людський?
Помсти в двері серця не впусти.
Хай спіткнеться об поріг любові,
Стане хай безсилою у слові.
Віднови зруйновані мости.
Те, що ворог кинув на сміття,
Підніми й промов: «Усе прощаю!
Ти – мій брат! Тебе благословляю,
Бо люблю! А в цім моє життя!»
Більше поезії:
Олена Романішина
[sc name=”futerblock” ]
Схожі статті
