В продовження попереднього допису про Успадкування праведних землі пропоную Вашій увазі неймовірно цікавий уривок зі статті академічного декана Київської богословської Семінарії Віталія Маряша для журналу «Реформатський погляд», в якій він розглядає історико-культурну екзегезу відомого тексту 1 Сол. 4:17. Не дякуйте.
«Ось ми і наблизилися до фрази “на зустріч Господню”, що викликає гарячі суперечки навколо її значення. Слову “стрітення” в російському перекладі відповідає ἀπάντησις (апантесіс, зустріч, місце зустрічі) з грецького тексту. Слово рідко зустрічається в Новому Завіті − всього три рази: в Мт. 25:6, в Діян. 28:15 і в 1 Сол. 4:17. Його базове значення − зустріч. Його синонім ὑπάντησις (хюпантесіс) також рідко зустрічається в Новому Завіті (всього три рази, в Мт. 8:34; 25:1 і Ів. 12:13).
Німецький вчений Е. Петерсон одним з перших звернув увагу на технічне значення слова, яке в контексті греко-римської культури описує офіційну зустріч важливою особистості (імператора, його посланника, воєначальника або якогось іншого високопоставленого чиновника, а в християнські часи – відвідини єпископа). Хоча й інші дослідники 1 Сол. також розуміли апантесіс як офіційну зустріч-привітання, заслуга Е. Петерсона полягала в тому, що він провів глибоке систематичне дослідження щодо вживання ἀπάντησις в древніх грецьких джерелах. Він переконливо продемонстрував, що це слово (як і деякі інші споріднені однокореневі слова) описує формальне вітання городян офіційній особі, що прибуває до їхнього міста.
Е. Петерсон вказує, що про прибуття імператора або високопоставленого чиновника оголошували заздалегідь. В день прибуття почесні громадяни міста очолювали процесію з жителів поліса і виводили їх за міські стіни. Серед процесії були не тільки міська рада і найбагатші городяни. Жерці і священники, солдати в парадних обладунках і навіть вчителі гімназіум зі своїми студентами також знаходилися в групі тих, хто зустрічав. За звичаєм всі вони надягали на шиї гірлянди. Вулиці міста прикрашали, палили пахощі.
Прибулого вітали піснями і похвальними вигуками, а потім супроводжували в місто. По прибуттю імператор приносив жертви в одному або декількох храмах, чинив правосуддя над деякими в’язнями, одним даруючи прощення, а інших страчуючи.
Е. Петерсон стверджує, що Павло в 1 Сол.4:17 використовує ἀπάντησις в технічному, знайомому для жителів грецьких полісів, значенні. У своїй словниковій статті він пише: “Згідно 1 Сол 4:17, під час другого пришестя Господа, буде захоплення εἰς ἀπάντησιν τοῦ κυρίου εἰς ἀέρα. Слово ἀπάντησις (також ὑπάντησις) слід розуміти як технічний термін, що позначає цивільний звичай давнини, згідно з яким місто вітало важливих відвідувачів. Точно так же, коли християни залишають врата світу, вони будуть вітати Христа εἰς ἀέρα, вітаючи Його як κύριος”.
Позиція Петерсона не залишилася без критики. Але попри це, безліч авторитетних вчених Нового Завіту підтримують його. У число таких вчених входять Ф. Брюс, Х. Маршал, Т. Райт і багато інших. Автор даної статті також поділяє позицію Е. Петерсона: читач з легкістю зрозуміє це, знайомлячись з розпочатою екзегезою тексту.
Іноді опоненти такого підходу намагаються мінімізувати його ймовірність вказівкою на те, що ідея, по-перше, знайшла свій розвиток лише в недавньому часі, і, по-друге, що не слід привносити ідеї греко-римського світу в біблійний текст. Як контраргумент до двох зауважень хочемо процитувати коментар Іоанна Златоустого на наш текст:
“Якщо (Господь) має намір зійти, то для чого ми будемо захоплені? Честі заради. Адже і тоді, коли цар в’їжджає в місто, почесні громадяни виходять до нього на зустріч, а злочинці всередині очікують Суддю; і тоді, коли повертається ніжний батько, діти і ті, які заслуговують назву дітей, в’їжджають на колісниці (до нього назустріч), щоб бачити і вітати його, а ті з домочадців, які образили його, залишаються вдома. Ми полетимо на колісниці Отця. Як Він підняв самого (Господа) на хмарах (Дії. 1: 9), так і ми будемо схоплені на хмарах. Бачиш, яка честь? Ми і зустрінемо Того хто йтиме, і, що найбільш радісне так з Ним перебуватимемо”.
Як бачимо, почесний представник ранньої церкви вміло використовує в інтерпретації біблійного тексту відомі і загальнозрозумілі образи. Від цього текст не тільки не постраждав, а й став ближче його читачам. Таким чином, якщо прийняти таке розуміння слова ἀπάντησις, то “зустріч” на повітрі всіх віруючих продовжиться рухом разом з Христом в напрямку на землю, куди Господь і повертається царювати».
Віталій Маряш, «Про що сумували брати в Солуні? Дослідження 1 Фесс. 4:13-18».
Читайте також:
Дуже дякую автору статті за чудову роботу, а особливо за блискучу цитату Йоана Золотоустого. Браво! Це дивовижно!
